Кільце АТО навколо Луганська стискається. Попри те, що людей в місті значно поменшало, відчуття невідворотних бойових дій психологічно тисне на місцевих мешканців. Жахлива трагедія 14 червня, коли під Луганськом загинули 49 військових в підбитому терористами Іл-76, явно розлютила солдатів, а лють на війні інколи є вирішальним фактором. У середовищі бандитів відчувається паніка і згасаюча надія на допомогу Росії. Остання ж поки що активно запускає на Луганщину диверсантів та відчутно допомагає озброєнням, але на відвертий наступ не наважується.

Під час написання цих рядків 15 червня в Луганську чути вибухи з боку Станиці-Луганської. За першими даними, в селищі Макарове пролунали п’ятнадцять вибухів унаслідок атаки артилерії. Зранку терористи підірвали в цьому районі пішохідний міст, який заблокував трасу на Луганськ.

Але це не відчутна перепона. Можна з впевненістю сказати, що налякані мешканці Станиці, багато з яких полишили місце активних бойових дій, вже ніякого відчутного спротиву українській армії чинити не будуть. Це раніше можна було кидати металобрухт під потяги з українськими танками, а зараз після вакханалії "ватників" і "колорадів" та неминучого підходу військових вже не до "геройства".

Шлях на Луганськ з Північного Сходу для армії відкритий. Усвідомлюючи це, терористи укріплюють позиції в місті. Так були захоплені два висотні гуртожитки Східноукраїнського національного університету з прямим оглядом східної частини міста і зокрема виїздом на вже підконтрольну українській армії Станицю. Також була захоплена будівля Міськгазу, на даху якої був встановлений кулемет. Бойовики облаштовуються ще й серед хат мирного населення з боку виїзду на Щастя, а в ярах південно-західної частини міста встановлюють зенітки.

Перед цим над згаданим містечком Щастя, що за 20 км від Луганську, замайорів український прапор. "На щастя!" - заговорили місцеві. Незважаючи на безліч повідомлень про жорсткі бойові дії, в Щасті насправді все обійшлось порівняно мирно. Були обстріли, вибухи, пошкодження, але без особливої крові і "зрівняння з землею". Взятий у полон ватажок бандитів на прізвисько "Батя", який ще в березні в Луганську вербував найманців серед місцевих, здався армії разом зі своєю бандою. Без особливого спротиву. Мабуть, вирішив сам перевербуватись, але запізно. Зараз він дає відповідні свідчення.

З вечора 14-го червня надходять суперечливі відомості, щодо північної приміської зони Луганська селища Металіст. Воно майже впритул прилягає до обласного центру і перебуває на стратегічній висоті. Взагалі район «Щастя-Металіст» - це улюблене місто розбудови місцевих "Межигір’їв". Саме тут розташовані маєтки "сильних світу цього" від представників Партії регіонів до очільників Луганської компартії. З цього приводу по Луганську ходять жарти щодо можливої бази для української армії.

Отже, на обід 15 червня ми маємо фактично перекриті шляхи для бандитів з Луганську на північ та північний схід. Залишаються західний та південно-східний напрямки. Через останній терористам і підходить підмога. Ці два виходи з Луганська є жилою, через яку може ефективно реалізовуватись проїзд техніки Росія-Краснодон-Луганськ-Алчевськ-Донецьк. Тому говорити про стратегічну перевагу українських військових поки що зарано.

Щоправда, на півдні області, за свідченням місцевих зокрема з Ровеньок, "ватники", як їх влучно називає народ, стали непомітними. Багато хто останнім часом модний одяг кольору "хакі" змінив на звичайний, непримітний. Вчора з Ровеньок у бік Росії відправилось два автобуси з такими колишніми "бійцями". Навоювались, пора тікати.

Сьогодні з будівлі Луганського СБУ був звільнений один із перших полонених Темур Юлдашев. Саме він заснував луганський батальйон МВС "Темур", на кшталт відомих "Дніпро", "Азов" та інших. На жаль, ще у квітні Темура в тому ж самому Щасті взяли в полон бойовики, а на бійців батальйону розпочалось справжнє полювання. Більше місяця Юлдашев провів у полоні, звинувачуючи структуру МВС у зраді. Доля іншого полоненого виявилась трагічною. Сьогодні помер Олександр Решетняк, якого закатували в цьому ж приміщенні СБУ і доставили в місцеву лікарню з вогнепальними пораненнями. Звичайний луганчанин, який любив сім’ю, рибалку і Україну. Простий українець, життя якого розіп’яли проросійські нелюди.