Давно вже хотіла написати про жінок...так саме про них...В мене мабуть одиниці, які нічим не допомагають, нікого не рятують і нічим таким не займаються...Я просто офігіваю від їх мужності...Саме МУЖНОСТІ...у нас жінки реально терплячі, зносять багато чого, займаються роботою, що іноді мені здається і чоловікам це не під силу...Але найільше я дійсно дивуюсь силі волі...

Моя подружка, яка втратила чоловіка, тримається так, що не кожен міг би витримати і між тим всим займається ще купою справ по благодійності...
Жінки, які втратили своїх синів і в той час не здаються, хоч і плачуть, ридають, психують, але не здаються, вірять і надалі в перемогу...Вивішують в знак смерті сина прапори наші, боряться замість синів...

От чесно, коли я читала історичні книги про дівчат зв`язкових в УПА, я навіть не уявляла скільки ж ці дівчата тоді перенесли всього і не зламались...Як наші жінки тепер.

Та особливо дивує, коли ці матері, які втратили синів чи жінки, які втратили чоловіків на Сході пишуть чи дзвонять мені і кажуть, щоб я їх теж задіяла по благодійності, просяться, щоб долучитись до допомоги...

Жінки, звідки у вас стільки мужності і витримки?

Іноді мені здається, що все це не витримую, але послухаючи вас, розумію, що в мене все гуд...і у нас все буде гуд...

Дай, Боже, нам всім це перенести! Я пишаюсь нашими жінками! Ви всі круті!

Знаю, що дехто з тих, хто втратив на цій війні своїх дітей, читає мене, тому мені саме для вас хотілось це написати...Дякую вам!