11 жовтня 2012 року напрес-конференції директор Київськоїдитячо-юнацької спортивної школи №7Віталій Сальников заявив, що екс-головаШевченківської райдержадміністрації,провладний кандидат у Шевченківськомурайоні столиці Віктор Пилипишин даввказівку його вбити. Після низки погрозна адресу Сальникова на нього булоздійснено замах на вбивство, у підсумкучого чоловік втратив 3 літра крові йчудом залишився живим. Причиною сталоте, що Сальников відмовився брати участьу ініційованому Пилипишиним розкраданніактивів школи.

Кілька місяців тому доєдиного кандидата від об'єднаних силопозиції по Шевченківському району(в/о №223) свободівця Юрія Левченка звернувся Віталій Сальников – директорДЮСШ №7, якого 2009 року підірвали награнаті.

Розуміючи важливістьситуації, члени Всеукраїнськогооб'єднання «Свобода» одразу включилисяв процес боротьби Сальникова протисвавілля Пилипишина та його сатрапів,намагаючись висвітлити питання втелевізійних ЗМІ, проте, через очевиднімоменти, ці ЗМІ лишалися байдужими.

Тим часом у ВіталіяСальникова тривала судова тяганина зприводу його незаконного звільнення зпосади директора ДЮСШ. На жаль, йогоадвокат відмовився коментувати справупублічно, мабуть, побоюючись реакції Пилипишина. Але зрозуміло, що безпублічності сподіватися Сальникову насправедливість та покарання виннихгоді. Тому «Свобода» надала для захистуВіталію керівника юридичного штабуКиївської міської організації політчилиСтепана Кударенка, який і представлявінтереси Віталія Сальникова на останніхкількох судових засіданнях.

10 жовтня 2012 року Київськийапеляційний суд міста Києва відмовивВіталію Сальникову в задоволенні йогопозову щодо поновлення на посадідиректора ДЮСШ №7. Було зрозумілозаздалегідь, що все цим і закінчиться,адже суд не звертав жодної уваги наочевидні факти та докази з боку Сальникова.Саме тому було ухвалене рішення провести11 жовтня прес-конференцію, на якійВіталій зробив звернення до громадськостіз метою привернення суспільної увагидо цих подій.

Подаємо текст зверненняв повністю: «З 2001 року я працювавдиректором ДЮСШ №7. 2007 року тодішнійголова Шевченківської райдержадміністрації Віктор Пилипишин дав пряму вказівкузахопити територію спортивної базишколи на Трухановому острові (площею1,98 га). Восени 2007 року він зібрав директоріввсіх шкіл Шевченківського району вКиївському міському будинку учителя,де показав проект забудови територіїспортивної бази ДЮСШ №7. Планувалосябудівництво розважального комплексу.Попередня сума «інвестицій» у цей проектскладала 30 млн. гривень. Розуміючи, щоя не піду на будь-які незаконні дії, Пилипишин викликав мене наступного дняпісля зборів і наказав мені, щоби я здавпечатку школи, звільнив бухгалтера,касира та здав бухгалтерію в районнеуправління освіти. Я сказав, що якщо Вихочете зруйнувати школу, яку я очолюю6 років моїми власними руками, – то цьогоне буде. Відразу після моєї відмовивіддати печатку, всі перевіряльникиорганізації Шевченківського районуміста Києва: УБОЗ, УБЕЗ, КРУ головногоуправління освіти і Шевченківськогорайону, прокуратура, міліція, спорткомітет,почали проводити позапланову перевіркушколи. Але аргументів для мого звільненняці служби не знайшли. Відразу булопроведено другу перевірку, на якій такожне було знайдено жодних суттєвихпорушень. Ба більше, школа отрималавідмітку «добре», а роботу директорашколи визнали позитивною. Подібніперевірки проводили з 2007 по 2009 рік, поприте, що школа займала 7 місце у всеукраїнськомурейтингу. Коли законним шляхом меневідсторонити від займаної посади невдалося, Віктор Пилипишин вирішив менезнищити фізично.

На мій домашній телефонпочали відбуватися дзвінки з погрозами.Останню погрозу передали через моюдружину – сказали, що скоро ВіталійСальніков засне навіки. Так заступникначальника районного управління освітиЄвгенія Ярова (кума Віктора Пилипишина)через свого заступника Тетяну Харитонову,яка 22.07.2009 року зателефонувала на мійдомашній телефон, повідомила мені, щонаступного дня на 10:00 я маю прибути наТруханів острів, де буде проведеночергову перевірку. Я відповів, що наразі я у відпустці і 23 липня якраззапланував від'їхати з Києва. ПротеХаритонова заявила, що я маю обов'язковоприїхати оскільки перевірка дужесерйозна. Як наслідок, 23 липня я все жтаки залишився в Києві і коли я о 9:00відкрив двері своєї квартири пролунаввибух. Потім міліція встановила, що піддверима була професійно закладена підгазову трубу розтяжка, граната Ф-1. Якзазначили слідчі вижити при такомувибуху в закритому приміщенні неможливо.За висновком газової служби, якбивибухнула газова труба – могло б впаститри під'їзди 5- поверхового будинку. Явідразу втратив більше 3-х літрів крові,була зафіксована зупинка серця. Понаддва тижні пролежав у реанімації, був наапараті штучного дихання. Мені зробили19 переливань крові. Лікарі вже навітьповідомили, що необхідно ампутуватиобидві мої ноги. Проте, не зважаючи начисельні поранення – в моєму тілі йдосі перебуває більше 100 сколків, –дякуючи мешканцям мого будинку, якіздавали кров та гроші (40 людей сталимоїми донорами), я вижив. І це попри тойфакт, що за вказівкою Пилипишина менінавіть не давали пройти реабілітаціюв медичних закладах Шевченківськогорайону. Коли я вступив в інститутортопедії, попередньо сплатившиблагодійний внесок, без всяких поясненьмене виписали наступного дня. З лікарні«Медмістечко» мене виписали з температурою39,6, коли я мав 48 кілограмів ваги, фактичнозгорав, оскільки мав відкриті рани й неміг ходити.

Після 10 місяців моєїреабілітації я вийшов на роботу. ЄвгеніяЯрова начальник районного управлінняосвіти (кума Віктора Пилипишина) тогож дня скликала збори колективу, щобизняти мене з посади, але на зборах булолише 15 осіб, голосів яких було недостатньодля висловлення мені недовіри. Післяцього було викрадено всі документи,включно з трудовими книжками працівників,залишивши мені пустий сейф та віддавшилише печатку школи. Але я виявив, що вшколі працює лише 9 чоловік із 54, якічислилися в штаті, всі інші – це булимертві душі. Відповідно, я не мігнараховувати заробітну платню оскількине було ні бухгалтера, ні касира, нітабеля, навіть викрали журнал реєстраціїпрацівників. Оскільки працівники татренери школи працювали в різних місцях,мені мали звітувати про наявність данихлюдей на робочих місцях шляхом поданнякниги реєстрацій та навчальних журналів.Цього не було виконано. Свідомо пішовшина порушення я подав табель на всіхпрацівників школи. Цей табель двічівикрадали, але він дивним чином з'явивсяв іншій судовій справі в Подільськомусуді Києва в судовій справі одного ізспівробітників школи. Тим часомновостворена профспілкова організаціяшколи зробила подання до Головногоуправління освіти й науки, що я порушуюправа працівників і не хочу виплачуватизарплату. Інші 7 пунктів, за якими менезвинувачували, є надуманими і їхнійтермін позовної давності на той час вжеминув. Чому ж попри ці «порушення», якідатуються 2006–2008 роками, мені продовжиликонтракт на 2007– 2012 рік? Зі слів юристіввсеукраїнської профспілки, моє звільнення– це перший випадок в Україні, колидиректора звільняють за 45 статтеюкодексу про працю.

Внаслідок штучногозатягування судового процесу, вирокщодо громадянина Токунова В.М., – людини,яка підклала вибухівку під двері моєїквартири і яка сидить в Лук'явнівськомуСІЗО вже 3 роки, досі не винесений. Цьоговиконавця так звані «правоохоронні»органи навіть не збиралися затримувати.Його затримали лише за втручаннямміжнародної організації по захиступрав людини «Front Line». Будь-які спробислідчих наблизитися до замовниказакінчувалися відстороненням їх відсправи. Четвертий слідчий Приймак прямимтекстом мені повідомив, що не вартонавіть намагатися притягнути довідповідальності замовника – Пилипишина,адже доки він при владі, всі спробимарні, і нагадав мені про трьох моїхнеповнолітніх дітей.

Цивільну справу щодомого незаконного звільнення затягувалипонад два роки. Апеляційний суд Києва10 жовтня 2012 року відмовив мені в задоволеніпозову. Попри наведення моїм захистоммаси фактів, що вказували на незаконнийта замовний характер мого звільнення.Очевидно, що такий відвертий саботаж збоку правоохоронних органів та судовоїсистеми, обумовлений прямим втручаннямПилипишина, адже ця людина має не тількивеличезні статки, але й зв'язки нанайвищому рівні.

Ба більше, розуміючи,що ця інформація може стати непереборнимбар'єром на шляху до потрапляння йогоу Верховну Раду, Віктор Пилипишин намагається сьогодні маніпулюватисвідомістю громадян, заявляючи, зокремана програмі «Шустер LIVE», що нібито всівище перелічені події є просто чорнимипіаром на його адресу перед виборами.Але я наголошую на тому, що протягомостанніх двох років я постійно піднімавцю тему перед ЗМІ. Проте, чомусь ЗМІнавіть у тих рідкісних випадках, коливони погоджувалися висвітлювати цютему, не згадували прізвище замовникамого вбивства, в кращому випадку говорячипро якогось «впливового чиновника».Тому, коли я дізнався, що Віктор Пилипишин іде в народні депутати, я відразузвернувся до Юрія Левченка, опозиційногокандидата в окрузі, де балотується Пилипишин, розуміючи, що в умовахтотальної інформаційної блокади лишеполітичний аспект хоч якось зможепривернути увагу ЗМІ. Лише таким чином,спільно, ми можемо завадити цій «людині»потрапити до Верховної Ради і остаточнозабезпечити для себе уникнення покарання,шляхом здобуття депутатськоїнедоторканості.

Закликаю всіх людейдоброї волі приєднатися до нашої боротьбиі поширювати правду про злодіяння Віктора Пилипишина».

ua-vybory-2012