У шахтарських селищахДонбасу українська держава, як така, недіє з моменту її проголошення. Край живеза неписаними правилами криміналітетута вугільної мафії, давно вже будучифактично самостійною державою, такимсобі анклавом всередині України. УДонбасі діє адат - так в ісламськихкраїнах називають сукупність звичаїві народної юридичної практики врізноманітних сферах відносин.

Донецький адат такожще прийнято називати «поняттями», алеце слово багато хто розуміє в занадтовузькому сенсі, співвідносячи його лишез кримінальним світом. Насправді запоняттями на пострадянському просторіживуть далеко не тільки кримінальніелементи, але і переважна більшість такзваних «простих людей». І як непарадоксально це звучить - не страхперед законом, а саме поняття найчастішеутримують людей від скоєння тих чи іншихзлочинів.

Найпоширеніший прикладзастосування донецького адату (понять)- сфера злодійства. Кримінальний кодекснаполягає, що красти не можна в принципі,не зупиняючись на специфіці та обставинкрадіжки. Такий підхід, зрозуміло, ніколине влаштовував жителів Донбасу.

Неупереджений суд іканцелярщина з самого початку несподобалися простим донецьким мужикам,тому офіційну правоохоронну системутут завжди сприймали, як ворожийрепресивний апарат. Куди справедливішеі душевніше були «життєві» правила, яків одному випадку виправдовувализлодійство, в іншому - люто йогозасуджували, в залежності від обставин.

Приміром, красти вдержави не вважалося в Донбасі злочиномніколи. За поняттями таке злодійствоне тільки не засуджувалося, але навітьвсіляко віталося. Вважалося і вважаєтьсядосі: людина, котра краде у держави,просто повертає собі своє. Тож дончанивиступали проти держмайна завжди єдинимфронтом.

Мабуть, саме в такомуставленні до державної правоохоронноїсистеми і полягає скажена популярністьв народі тюремної лірики. Любов доблатняка, до різного роду «воровайок»і «бутирок» - такий собі вид народногодисидентства, протесту проти поліцейщини,проти системи.

Досить довгий часнародні поняття конфліктували з офіційнимзаконодавством, однак, визнавали за нимверховенство і силу.

Але після розпаду СРСРДонбас, як і майже весь пострадянськийпростір, опинився фактично в умовахбезвладдя. У сформованій ситуаціїпоняття вже майже не зіштовхувалися зпротидією правоохоронної системи, ішвидко замінили собою закони. НезалежнаУкраїна зажила по адату, в шахтарськихмістах на перший план вийшов диктатсили, тих, хто падає, стали із задоволеннямпідштовхувати, слабких — підминати.

На руїнах радянськоїдержави деякий час панував хаос. Важеліуправління взяв у свої руки місцевийкриміналітет, який кинувся ділитидержавні заводи і фабрики, і в той жечас, мільйони громадян, залишившись безтоталітарної няньки, постали переднеобхідністю виживати самостійно, безчиєї-небудь допомоги. У Донбасі процесвиживання мав свою специфіку, з поправкоюна місцевий колорит.

Народження вільноїкраїни

Після економічної кризи90-х років безліч людей в шахтарськихмістах і селищах залишилися без роботи.Шахти закривалися одна за одною,зупинялися заводи, і люди або залишалидепресивні міста, або викручувалися йзнаходити нові джерела доходу. Колишнішахтарі, які втратили роботу на шахтах,щоб прогодувати сім'ї, взялися копативугілля самостійно, за допомогою киркиі лопати.

Знаючи місця покладіввугільних пластів, вони нашвидкуобладнали невеличкі кустарні шахти-копанкиі потихеньку стали добувати вугілля,яким торгували і опалювали власнібудинки. Обсяги видобутку були невеликі,але їх цілком вистачало, щоб прогодуватися.Кустарний видобуток - фактично грабунокнадр, але за поняттями, брати у державибуло не западло, тому совість нікогоособливо не мучила.

Райони нелегальнихрозробок зосередилися в тих місцях, девугілля залягає найближче до земноїповерхні і де його найлегше добувати.У Донецькій області - це міста Шахтарськ,Торез, Єнакієве і Сніжне. В Луганській- Стаханов, Зоринськ, Красний Луч і весьПеревальський район. Цей досвід бувунікальний. На пострадянському пустирі,в Донбасі, зароджувалася і міцніла новедержава, що розвивається паралельно звже існуючою.

Таке собі донецькеГуляй-поле, вільна шахтарська республіка,яка будується на принципах анархо-капіталізму(лібертаріанського анархізму). Уреспубліки не було ні керівництва, ніідейних натхненників. Вона розвиваласястихійно, знизу, як і личить справжнійанархістської державі. Вугільні старателікопали все нові і нові копанки, яківидавали на-гора все більше палива. Ніпро які податки не йшлося.

Закони, трудовий кодекс,техніка безпеки - все було скасоване увільній шахтарській республіці, щоохоплювала вугленосні райони. На початкудвохтисячних років в регіоні стрімкорозвивалася ультралібералльна економіка,не стримувана практично ніякимидержавними інтервенціями.

У ті скрутні часи шахтарірятували себе самі, дотримуючисьнегласних правил, які працювали набагатоефективніше законодавства. Видобутимвугіллям, приміром, безоплатно допомагализлиденним замерзаючим школи тадержустановам, не чекаючи державноїпідтримки. Підтримували самотніх старих,які не могли дочекатися належного віддержави вугілля, - такі випадки описанів документальному фільмі «Смертьробітніка» німецького режисераМіхаеля Главоггера

Автономно від державина Донбасі існувала ціла галузь економіки- воістину народна галузь, - а держава,не маючи можливості запропонуватишахтарям альтернативу, тимчасово закрилоочі на вугільну вольницю

Брак самоорганізації.Владу захоплюють бандити.

Але на початку двотисячнихситуація змінилася. Бандформування доцього часу легалізувалися і злилися звладою, розділили великі та середніпідприємства. Привернув увагу угрупованьі незвичайний народний вугільний бізнес,про який раніше ніхто не чув.

Діяльність чорнихвуглекопів досягла значних масштабів,і бандити легко підрахували, що по всьомуДонбасу нелегальним чином в копанкахвидобуваються тисячі тонн цінногопалива. Кустарний видобуток оперативновзяли в оборот. Власників дірок обклалиданиною і змусили здавати вугілляпосередницьким кримінальним структурам.Найбільш цінні вугленосні ділянкизабрали собі правоохоронці та представникимісцевої влади, а якщо бути точніше -криміналітет, який став владою іпривласнив собі молоду українськудержаву.

Скаржитися шахтарямбуло нікому - їх діяльність формальнобула незаконною, за поняттями ждовелося поступитися силі і підкоритися.

Новоутворена державашвидко підім'яла під себе шахтарськеГуляй-поле, знизивши вільних шахтарівдо більш звичного їм статусу закріпаченихробітників. Керувати нелегальнимвидобутком стали прокуратура, міліція,СБУ, депутати міських рад, мерія таокремі наближені бізнесмени.

Їх поняття вже дещовідрізнялися від шахтарського адату -рити «дірки» стали прямо під житловимибудинками, школами, кладовищами. Скрізь,де тільки маячила перспектива грошей.Всі гілки влади стали підкорятися лишеоднієї мети - грабунку українських надр,абсолютно наплювавши на протестигромади.

У наші дні вуглевидобувнірайони Донецької і Луганської області- просто рай для соціологічних таетнографічних досліджень. Матеріалутут вистачить явно не на одну дисертацію.Спостерігаючи за тим, як розвивалисяподії в Донбасі, так і тягне змоделюватиситуацію, при якій вільна шахтарськареспубліка розвивалася б далі іматеріалізувалася в новій якості.

Альтернативний варіант

За певних обставинтакий варіант розвитку історії міг биповести по альтернативному шляху нетільки Донецький регіон, але й усюУкраїну, зробивши її країною приватноїініціативи.

Близько століття томупоет Олександр Блок, який відвідавДонбас, назвав його «російською Америкою»,зазначивши, що переселенці створюютьнові фабрики і міста посеред гологостепу зовсім як у США. Схожа ситуаціяповторилася через сто років, коли жителі,позбувшись джерела прожитку, знову булизмушені починати практично з нуля життяна пострадянському пустирі.

Міцніюча шахтарськареспубліка справді цілком могла б пітишляхом північноамериканських штатів.Стихійний, дикий видобуток вугіллянагадував золоту лихоманку на Алясці,яка багато в чому сформувала цей штат.

Тут можна провестипаралель із гірняками Каліфорнії. Затвердженням згаданого Фернандо де Сото,з неформальних правил гірняків Каліфорніїі постало сучасне право власності уСША. Аби держава визнала й імплементувалаїх у законодавство, пішло понад стороків і боротьба (часом із стріляниною)спільнот із тими, хто зазіхав на їх праваі ділянки.

Будь у жителів Донбасутрохи більше здібностей до самоорганізації,вони цілком змогли б поділити між собоюбагаті вугіллям земельні ділянки,сформувати касу взаємодопомоги івстановити власні правила користуваннянадрами рідного краю.

З подібного об'єднаннямогла б вирости цілком самостійна міцнаекономіка, яка будується за ліберальнимпринципом рівності стартових можливостейі чесної конкуренції між собою. І якзнати, чи не виявилася б вона в підсумкусильнішою і ефективнішою ніж прогнилийз радянських часів державний бюрократичнийапарат, який взяла собі на службу новаукраїнська держава.

Як би там не було - увільній шахтарській республіки невиявилося головного. Здібностіорганізовуватися і самообороняться.Добуваючи вугілля, вуглекопи зовсім недумали про перспективи такого нелегальногобізнесу, не припускали, що одного разуїм напевно доведеться захищати своїінтереси і робити це краще спільно,володіючи осмисленим планом.

У підсумку роботягиупустили час і, врешті-решт, поступилисяпід натиском криміналу, який встигосвоїтися в країні і стати владою.Легалізувавшись, бандугрупування узяликопанки під свій контроль, поділилиземлі, придатні для кустарноговуглевидобутку, між собою, розділилирегіон на сфери впливу, утворили власнувугільну галузь, діючу паралельно зофіційною, державною галуззю.

Феодалізм

Анархо-лібералізм встепах Донеччини так і не настав. Замістьіндивідуального суверенітету і свободиприватної ініціативи Донбас отримавкримінальний неофеодалізм - систему,що має всі ознаки середньовічногофеодального ладу.

Після переходу кустарноговуглевидобутку під контроль криміналітетув кожному шахтарському містечку, вкожному селищі з'явився власний цар ібог, намісник мафії, влада якогообмежувалась тільки вищими сеньйорами.Як правило, місцеві жителі свого феодаладобре знають і іноді навіть поважають,як велить їм донецький адат. Феодал всвою чергу може поводитися з кріпакамина свій розсуд.

Не дивлячись на удаванийбєспрєдєл, така вседозволеністьнамісників - теж за поняттями, оскількипоняття не забороняють «кидатилохів». Життя сучасних донецькихселищ, поритих копанками, знає різніприклади взаємин кримінальних феодалівз кріпосним «лошьем».

Для прикладу можнавзяти історію селища Північне у містіСніжне. Там в результаті варварськихрозробок вугільних пластів нелегальнимивуглекопів, під будинками на вулиціКозлова став провалюватися грунт.

Будинки швидкоруйнувалися, але власники вугільногобізнесу пішли на компроміс з мешканцямивулиці: запропонували грошові компенсаціїза зруйноване житло. У безлічі іншихподібних випадків кріпаки не отримуютьнавіть мінімальної компенсації і неможуть добитися правди. Як тільки державапочинає розбиратися що і до чого,власників у шкідливих «дірок» невиявляється.

Схожим чином вирішуютьсяпитання щодо компенсацій сім'ям загиблихі травмованих шахтарів з копанок.Зазвичай, за поняттями, у випадкахтравматизму і смерті домовляються прогрошову винагороду, і більшість випадківне потрапляє до статистики.

Але іноді і тут трапляютьсяказуси. Так, не вдалося тіньовим вугільнимділкам домовитися з сім'ями шахтарів, загиблихна нелегальній шахті в селищі Каютіно,в лютому 2012 року. За фактом смерті 6осіб було порушено кримінальну справу,і в кінці кінців якогось стрілочниканавіть посадили на 8 років . Цей випадокстав унікальним у судовій практиці.Більше в Донбасі за копанки нікого поетапу не відправляли.

У що врешті-рештперетвориться існуючий неофеодальнийлад - передбачити досить складно. Можливо,він впаде під натиском мас громадян,які стануть захищати свої права і почнутьборотьбу проти кримінального засилля.

Можливо, цивілізованежиття на Донбасі зуміє організуватизміцніла і реформована українськадержава, під проводом чесного і рішучогоуряду.

Існує і велика ймовірністьконсервації та узаконення нинішньогостановища. На даний момент ми абсолютноточно можемо стверджувати лише те, щоДонбас на довгі роки став унікальнимполем експериментів, лабораторією підвідкритим небом, де діяли і змінювалиодин одного найекзотичніші формисуспільного устрою.

frankensstein