Учора, себто 8 липня 2015 року, Російська Православна Церква вшановувала пам'ять своїх великих і улюблених святих - Петра та Февроньї. Подружжя, спільне життя якого виставляється сьогодні всім за зразок християнського шлюбу. Не бажаючи стати богохульцем, і навіть навпаки - захищаючи правду Божу, я б хотів сьогодні поговорити про цих людей. Зовсім трохи. Щоб не займати багато вашої уваги, але хоча б спробувати окреслити головне.

Чесні історики та дослідники цього питання переконані, що історія цих персонажів - цілковитий міф. Князь Петро - головна дійова особа , швидше за все, взагалі не жив на цьому світі. Принаймні, про нього не існує жодних переконливих історичних відомостей. Із іншого боку, аналіз відомого «Житія» цих осіб, за свідченням інших дослідників, є поєднанням двох значно древніших народно-поетичних сюжетів, відомих із глибокої древності: це чарівна казка про вогнянного змія та казка про мудру діву. А ви кажете шо РПЦ канонічні та благодатні! Вони ж самі справжні брехуни!

Яка "церква" - такі й у неї святі!

У кінцевому результаті, цей твір авторства якогось Єрмолая Прегрєшного до складу Великих Четій-Міней включено не було, а поширювали серед вірян лише в якості апокрифа - благочестивого передання, корисного для читання. Митрополит Макарій бачив у цьому творі Єрмолая чимало фантастичних перебільшень, які не відповідають ні історичним, ні агіографічним реаліям. Однак, повість про цих святих дуже полюбилася росіянам, про що говорять сотні списків цього твору в подальших віках (XVII і далі). Сьогодні цю історію пропагують із новою силою, оскільки день пам'яті цих святих з 2008 року в Москві офіційно проголошено "Днем сім'ї, любові та вірності".

Історія цих праведників починається доволі пікантними подробицями з сексуального життя однієї муромської пари. До дружини князя Павла занадився прилітати невідомий сучасній науці змій, який змушував її вступати в статевий зв'язок з собою. І хоча, як вона сама, так і князь були категорично проти подібних прикладів зоофілії, нічого з цим зробити не могли, бо перед ними був не просто коханець і маніяк, але змій - істота невідомого біологічного походження. Єдине, що залишалося нещасному князю - використати свій інтелект, проти цієї гидотної жаби поважних розмірів. Він підмовив свою дружину в момент близькості запитати змія про його слабкі місця та речі, які можу принести йому смерть.

І сказав він коханій дружині добру пораду: «Если узнаешь об этом и нам поведаешь, то освободишься не только в этой жизни от смрадного дыхания и шипения его и всего этого бесстыдства, о чем даже говорить срамно, но и в будущей жизни нелицемерного судью, Христа, тем умилостивишь».

Якщо вам цікаво, як накалялися пристрасті далі, то не буду вас мучити, слухайте. Перебуваючи в посткоїтальному екстазі, наш змій таки проговорився, що його смерть може бути від якогось Петра та Агрикового меча. Про Петра дамі було ясно одразу - це її шваґро - брат чоловіка. Він часто приходив до них в гості. І коли почув про таку історію, одразу ж виявив готовність покінчити цю неймовірну гидку історію сексу жіночки з невідомою твариною. Єдине, що його стримувало - це невідомий Агриків меч. Очевидно, вся інша зброя, навіть високотехнологічна, буде безсилою.

Як ви вже напевне здогадалися, меч знайти було не складно. Оскільки всі учасники цієї історії були парафіянами Московського Патріархату, то зброю можна було легко знайти в вівтарній стіні місцевого храму Воздвиження чесного Хреста, між плитами. Звичайно, про зброю розповів Петру невідомий юнак, який дивом з'явився, а згодом так само таємниче зник із поля зору. Очевидно, це був ангел із РПЦ, співробітник спецслужб і покровитель синодального відділу по зв'язках із армією. Отримавши летальну зброю, Петро був готовий на подвиги - сміливо захищати права російськомовних громадян Мурома.

А далі, історія записала нам про неймовірні труднощі, які раз-у-раз виникали в цього хороброго чоловіка. Так, одного разу він потрапив у містичну ситуацію - попрощався з і своїм братом Павлом і пішов у кімнату до його невідомо-якого-імені дружини. І, о чудо - там теж був Павло. Ще один! Прийшовши до логічного висновку, що два Павла для однієї дружини забагато, а ще й змій із постійними претензіями на її статеве життя, перша думка була убити когось із них. Але, згодом він зрозумів хитрість лукавого зеленого демона - прийнявши образ Павла він так захищався від смерті. Змій думав, що Петро не зможе його вбити , турбуючись про те, щоб не ненароком не замочити оригінал. Саме тому змій залишався клоном ще певний час.

Автор древнього тексту не повідомляє нам біологічних ознак, які дали підстави Петру обрати між двох ідентичних чоловіків саме потрібного ворога. Однак, ризикнувши, він чітким і злагодженим рухом відтяв голову змію, який на той час виглядав ідентично тому, як у іншій кімнаті виглядав його брат. Із замашками досвідченого м'ясника, святий Петро відтяв непроханому гостеві голову цьому представнику плазунів ряду лускатих.

Багатогрішна та неправославна голова, повна всяких непристойних фантазій та підступів лукавого, весело постукуючи кісткою черепної коробки покотилася по підлозі. Однак, фонтан брудної та гарячої крові неприємно окропив Петра з ніг до голови. І сталося те, що відомо кожному сучасному епідеміологу. Страшна хвороба змія, яка розповсюджується через кров, передалася і цій прекрасній людині. Так часто буває, коли людина робить добрі справи. Хотів як краще, а отримав собі рани, струпи та язви, якими одразу ж покрилося все його тіло.

Приблизно так закінчується перша частина відомого «житія». Не хочу займати вашого часу переповідаючи історію далі. Можете мені повірити, що її продовження та фінал цілком відповідають початку. Невідома йому раніше дівчина Февронія його виліковує від цього неподобства, й живуть вони не дуже довго, та й не дуже щасливо. Все ж, на безрибї й рак - риба.

Історія святих Петра та Февронії це чудовий міф, потрібний для пропаганди. Оскільки реальних прикладів немає, а конче потрібні ті, хто героїчно воює зі зміями. Так, очевидно, що проблема боротьби з «зеленим змієм» і сьогодні стоїть у москалів надзвичайно гостро.

Такі історії прекрасно показують усю суть Росії та Російської Церкви, яка наче той біблійський велетень стоїть на глиняних ногах. Вже дуже швидко він буде повалений власною брехнею, злобою та цинізмом. Бог не може бути осоромленим. Прикладом сімї, родини та вірності не можуть бути міфічні персонажі. Хай нині поглянуть на Україну, де тисячі вірних і люблячих дружин не тільки проваджають, але й чесно чекають своїх чоловіків із поля битви. У нас герої справжні. У них казкові. Ось, у чому різниця. Бо, й справді, Україна - не Росія. І слава Богу. А там, як бачимо, нічого не знають ні про честь, ні про вірність, ні про силу слова. Змусити людей вірити в казки - ось у чому полягає сьогодні офіційна політика Кремля. Не здивуюся, якщо нові ікони святих Петра та Февронії будуть зображати їх з георгїєвськими стрічками, на фоні портрета Сталіна та Путіна. Робіть висновки, щоб не було запізно.

Усім доброго дня й Слава Україні!