День 7-й.

6:00 ми в Києві. Поспав до 8:00. Спитав, коли нас повезуть на Десну. Сказали не раніше 2-ї дня. Вирішив заїхати додому. Нас було кілька хлопців таких. Ми вийшли з вагону і пішли в бік метро викликати таксі. Дорогою нас зупинив військовий патруль. Сказали, що у них команда "нікого не випускати". Ми питаємо чому? Відповідь - щоб не понапивались і щоб не загубились. Ми попросили поговорити з офіцером. Поговорили. Подивився на нас, що ми не сильно до того, щоб напитись і загубитись і відпустив.

Вдома поставив форму пратись і пішов у душ. Вода на дні ванни була реально брудною. Я не думав, що стільки бруду може бути на мені.

У нас був душ у Рівному на полігоні, але я так і не наважився у нього піти. Втирався щодня вологими серветками. Але щоб стільки бруду!?

Я не думав. У Рівному було дуже багато пилюки і піску. І я нарешті це все змив.

13:30 А далі по нас почали видзвонювати супроводжуючі з вокзалу. Викликав таксі, заїхав по хлопців і ми поїхали на вокзал.

14:08 Стали в стрій.

Нас повантажили в вантажівки. Наша вантажівка виявилась останньою і чомусь відправилась найпізніше. В Десну приїхали десь о 17-й.

Тут зробили перекличку. Виявилось що більш ніж з сотні не було десь із 20 людей. Де вони ділись - не зрозуміло.

Потім нас поділили за віком. Потім - за ступенем сп'яніння (так. Кілька справді п'яних було). А потім спитали, хто куди хоче. Вибір був - снайпери, розвідка, танки.

Я вибрав розвідку. Разом нас виявилось 11 тих, хто обра розвідку. І повели у казарму. Місця мало. В казармі нас поселили в тренажерну залу. Ми винесли тренажери. Розклали ліжка. До нас додали ще 11 новоприбулих. І тепер нас 22-є новачків тут у Десні.

Перший конфлікт стався коли розставляли в кімнаті ліжка і тумбочки. Я посварився з п'яним "розвідником". Погавкались. Потім я перепросив його. Все таки нам тут жити разом 44 дні.

Потім нас повели на вечерю в бідівлю їдальні. Будівлю!!! Стіни, сидячі столи, підноси, тарілки - цього всього у нас не було у Рівному.

Шкодую, що не встиг сфотографувати у Рівному нашу кухню, їдальню і спальню. В Десні є стіни, вікна, коридори, двері, умивальники, ліжка, вода в крані, а не в пляшці чи бутлі. Це вже плюс 2-3 зірки. Ми зараз у тризірковому навчальному центрі.

Коли стояли під їдальнею, відчув себе наче в якомусь фільмі. Тут і там сновигали снайпери зі своєми СВДівками. Потім вони пошикувались у стрій і кудись пішли. Тут більшість солдатів - як на підбір. Здорові, підтягнуті. Принаймні мені худорлявому тут було навіть трохи соромно за свою фізичну форму. Тре терміново за ці 44 дні себе покращити. З'явилось відчуття, що у Рівному з нами цяцькались, як з малими дітьми. А тут все доросліше.

Щойно (це десь о 22:45) у нашу кімнату привели діда. Сказали, що він наш. Його загубили і знайшли в танкістів у казармі. Він зараз лежить на ліжку і сміється сам до себе. Говорить щось про "брат на брата" і "я ніколи не думав". Тут у нас менше несповна розуму, ніж було у Рівному. Хоча ті, хто тут давно кажуть, що з цією хвилею в армію потрапило дуже багато людей, яким не те що зброю, будь-яку просту роботу ніхто б не довірив.

Зараз буду спати.

Добраніч. Перше враження від Десни - тут все якось жорсткіше. Але мені це подобається.