Андрій Желябов побачив світ 29 серпня 1851 р. у маєтку Султанівка Феодосійського повіту Таврійської губернії у родині кріпака. Змалку любив море і волю, тому після гімназії в Керчі подався до Одеси, щоб в університеті одержати юридичну освіту й стати захисником свободи.

На жаль, через два роки за участь у студентських виступах був відрахований з університету, мав покинути місто.

20-літній красень, ерудит став домашнім учителем дочок цукрозаводчика-мільйонера Семена Яхненка у м. Городище Київської губернії.

Тут Андрій знайшов своє кохання: Ольга Яхненко стала його дружиною, невдовзі їм знайшовся син, але закоханість минула - і молоді розлучилися.

Андрій так прагнув змін! Переїхав до Києва, жив під псевдо Тарас, підтримував зв`язки з «Київською громадою», із Драгомановим, В. Антоновичем. За участь в українському народницькому русі неодноразово заарештовувався.

Але фатального кохання уникнути не вдалося. Молодша за нього графиня Софія Перовська, правнука гетьмана Кирила Розумовського стала його цивільною дружиною.

Щоб збудить хиренну волю у сплячій країні, Желябов обрав шлях індивідуального терору. Він створив у Києві та Одесі гуртки «Народна воля», став членом виконавчого комітету. Спадкоємець величезних статків Дмитро Лизогуб - головний фінансист терористів. Основною метою члени організації вважали фізичне знищення царя Олександра ІІ, тому підготували 8 замахів на самодержця.

27 лютого 1881 був випадково арештований на квартирі свого товариша.

Софія Петровська взяла на себе організацію замаху. За помахом її батистової хустинки 1 березня І. Гриневецький кинув бомбу в царя та й підірвався.

Після арешту С. Перовської на Невському проспекті 10 березня 1881 Желябов домігся, щоб його долучили до числа учасників процесу про царевбивство. На суді відмовився від захисника. У заключному слові визнав, що відмовився б від терору, якби «була можливість мирної пропаганди ідей».

Вони прожили недовго (він - 29 років, вона - 27) і померли в один день і в один час 15 квітня 1881 року о 9:20 ранку на ешафоті Андрій і Софія поцілувалися востаннє перед повішенням.