Питання внесення часткових змін до Конституції мусується уже не перший місяць. Зрештою, сьогодні воно вийшло на практичну реалізацію - Верховна Рада проголосувала «за», віддавши 265 голосів.

Однак ці зміни приймались, що не є секретом ні для кого, через посилений тиск з боку апарату Адміністрації президента. Дійшло до того, що всіх, хто виступав проти, публічно зарахували до стану ворогів держави. А прийняли зміни до Конституції через кров і смерть. Загинув боєць Нацгвардії, кілька десятків правоохоронців потрапили до лікарні. Є постраждалі і серед журналістів.

Чи варто поспішно і такою ціною добиватися поставленої мети щодо внесення часткових змін до Основного Закону?

Перш за все, задамось питанням - кому має служити Конституція? Безперечно, народу. Тобто, і думка народу при прийнятті таких важливих рішень має враховуватись однозначно.

Звичайно, Верховна Рада від імені Українського народу - громадян України всіх національностей, виражає суверенну волю народу. Однак зараз простим голосуванням депутатів у сесійній залі приймати такі доленосні рішення не варто, тим більше, що і частина депутатів, і частина суспільства має сумніви у правильності такого поступку.

Своє занепокоєння громадянське суспільство виражало через неодноразові листи та звернення на адресу керівників держави. Найбільший резонанс отримало звернення до президента України низки експертів, інтелектуалів, колишніх політиків та суддів Конституційного суду, які вимагали запровадження мораторію на зміни до Конституції в частині децентралізації, а саме пункту, що стосується особливостей самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей. Серед підписантів такі знакові фігури як Левко Лук'яненко, Степан Хмара, Дмитро Павличко, Юрій Щербак, Мирослав Попович...

Президент зрештою змушений був запросити їх для роз'яснення своєї позиції щодо необхідності внесення змін до Конституції. Сторони порозумілися, але такий поступок глави держави викликає, як мінімум, здивування. Чому він вважає за необхідне пояснити свою позицію кільком десяткам людей, нехай і знаних і шанованих в державі, але не бажає це саме пояснити суспільству, народу, простим громадянам, які його і обрали президентом країни?

Консенсус у державі, особливо за нинішніх умов - після жертвеності Небесної сотні і Героїв АТО, може досягатися лише діалогом між владою і суспільством, де обидві сторони є рівноцінними. Не варто думати, що пересічний українець не гідний зрозуміти високих задумів того, кого він обрав своїм представником для ведення суспільно-політичних і соціально-економічних перемовин в державі і за її межами з метою досягнення добробуту народу, забезпечення миру та спокою в державі.

Сьогоднішні події під Верховною Радою показали, що влада не готова до діалогу із суспільством. Їй ще доведеться довго і болісно видавлювати із себе зазнайство, пихатість, зверхність, чванливість, зневагу та інші вади минулої бюрократії.

Без цього успіх будь-яких починань влади буде знову впиратися в стіну нерозуміння пересічних українців. А нам сьогодні, передусім, потрібно взаєморозуміння, повага один до одного та спільний згуртований поступ вперед.

Відмова владних персон та політичних еліт від прямого Майданного діалогу із громадами та кулуарні опрацювання сегментів Конституції України пришвидшили руйнацію єдності між суспільством і державою (владою).

Державні мужі, озброївшись знову стилістикою минулої бюрократії, чомусь вирішили, що Майданну Україну можна ґвалтувати через фракції парламенту, примушуючи погоджуватись з волею Адміністрації президента, а не громад.

Намагання довести всім, що конституційна зміна Основного закону України не є викликом історії і прямою загрозою соборності, призвела до протесту громадськості під Верховною Радою під час голосування за зміни до Конституції 31 серпня.

Прикро, очільники країни не змогли зрозуміти, що держава отримує юридичну міну довгої дії, яка вже в руках глобальних терористів перетворюється в ресурс руйнації міжнародної спільноти, бо саме ці поступки вирішують для агресора головне - легалізацію терористичних утворень і переведення їх в суб'єкти громадянського протистояння. А це робить Схід Донбасу лише черговим місцем сепаратистського спротиву і не більше, тобто сьогодні був зроблений крок з приховування путінської технології геотерористичної руйнації державності, причому не лише України.

Влада має зрозуміти, що питання Сходу і конституційна децентралізація - це різні питання різних процесів.

Діалоги в суспільстві мають стати системою і головне не лише на рівні еліт, але й на рівні громад і громадян, бо Герої Небесної Сотні полягли за щастя всіх на Майданах України, а не тільки за посади тих, хто був на сцені Майдану.

Довіра до владних інституцій і знищення дуалізму відповідальності за справи в Україні мають стати головним рушієм змін Конституції.

Сьогоднішні провокації і політичний радикалізм працює на агресора в будь-якому випадку, але вихід має бути асиметричним - ніяких драконівських методів і скреготу силовиків, а розширення діалогу і співробітництва на всіх рівнях.

Цинізм політичного блюзнірства владної та парламентської бюрократії в погоні за ноу-хау в міжнародній дипломатії дійшов до фарисейства у використанні норм Конституції.

Стаття 157 передбачає, що «Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина, або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України. Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану».

Влада наполягає на тому, що війни у нас нема, отже вводити воєнний або надзвичайний стан немає потреби. Лукавство ж полягає в тому, що реалії сучасного протистояння на Донбасі, нав'язані путінцями Україні, перетворилися в глобальний гібридний тероризм, який породив гібридний мир із гібридними нормами дій міжнародних гравців. І на території Донбасу діє саме гібридний воєнний стан, який ми сором'язливо називаємо АТО. І тоді стає зрозуміло, що за таких умов відбувається порушення Основного закону.

Влада діє в старому законодавчому полі, намагаючись пристосувати його до сучасних планетарних викликів. А це шлях у безвихідь. Найпершим потрібно дати чіткі правові класифікації новітньої агресії, яку проводить путінська Росія в Україні - гібридна агресія, мир, дипломатія, політика тощо. Це необхідно для розуміння міжнародною спільнотою сутності нинішньої Росії і, відповідно, вироблення політики протидії.

Сегментація внесення змін в Конституцію, яка не отримала необхідної інформаційно-роз'яснювальної підтримки, веде до радикалізації суспільних настроїв і не розуміння всіма сторонами процесу, який має носити національні пріоритети сучасного державотворення.