Багаторазові спроби уряду легалізувати ігровий бізнес в Україні, заборонений 2009 року урядом Тимошенко, ледь не синхронно із подібною забороною в Росії, внаслідок трагічних подій в Дніпропетровську, а тоді загинуло більше двох десятків людей, схоже набули реальної сили.

Міністр фінансів Наталія Яресько освіжила цю тематику заявою про гіпотетичну вигоду для держбюджету у сумі 5 мільярдів гривень, і декому вже почали ввижатися казино в стилі Монте - Карло, рої бізнес-джетів, набиті гламурною публікою і власниками тугих гаманців.

Зрозуміло, що на таке квазі Монте - Карло могла б претендувати Одеса з полум'яним Мішіко, чи засушливий Буджак із його виноградниками. Словом, те що поближче до ЄС! Тільки не тому, що розрахунок ведеться на доступність ігрової території саме азартним європейцям, навпаки - якщо хтось і буде постійними клієнтами українських казино то хіба криміналізовані елементи з пострадянського простору.

Монте-Карло в Україні не можливе саме тому, що для Європи - це в першу чергу територія беззаконня, а вже в другу - територія військового конфлікту. Тому найперше риторичне запитання - хто споживачі послуг в українському варіанті ігрового бізнесу?

Виявиться, що ніяк не представники заможних прошарків суспільства - їм безпечніше просвистіти зайві гроші саме в Монте-Карло чи в Лас-Вегасі, ніж світити своїми ботоксними ликами на камери українським силовикам разом з кримінальниками, котрі як шакали на свіже м'ясо зберуться довкола нової годівниці.

А чому так? Варто глянути хоча б на один із варіантів закону, що його вже продавлюють через Верховну раду.

Так російська газета «Взгляд» подає інформацію про широкий фронт тих, хто наважився нажитися на бідах азартного прошарку українців таким чином: « Депутаты украинского парламента от партии «Народный фронт» Виктор Романюк и Геннадий Кривошея внесли законопроект о легализации игорного бизнеса. Согласно документу, в четырех- и пятизвездочных украинских гостиницах будут разрешены казино, установлены правила для букмекерских контор и лотерей, а главное - разрешена установка игровых автоматов. Размещать «одноруких бандитов» предполагается в кафе, барах и ресторанах и в любых зданиях, кроме учебных заведений, административных зданий, больниц и церквей.

Это один из нескольких законопроектов о легализации казино, зарегистрированных в Верховной раде. Депутаты и чиновники соревнуются, кто придумает больше идей на эту тему. Еще в августе прошлого года бывший украинский министр финансов Александр Шлапак представил концепцию урегулирования игорного бизнеса.

Игорный бизнес на Украине был поставлен вне закона тогда же, когда и в России, то есть в 2009 году. Однако с прошлого года на Украине все чаще заявляют о том, что этот запрет надо пересмотреть. В конце июня, к примеру, премьер Яценюк заявил, что налоги от игорного бизнеса будут направлены на развитие украинской культуры.

В июле Михаил Саакашвили высказался за легализацию казино в Одесской области. Он мотивировал это тем, что подпольные заведения все равно существуют. «Нам нужны ИНВЕСТИЦИИ через любой легальный источник», - сказал Саакашвили.

Отже стратегічне виправдання цьому проекту і цим намірам можна знайти в протистоянні з Росією, адже там заборонивши ігровий бізнес зразу ж почали готувати чотири умовних «ігрових офшори» - головною метою яких було все ж вивести ігроманів за межі великих міст - називалися і Краснодарський край, і Приамур'я, і Калінінград і ще ряд територій, на яких російська влада розраховувала локалізувати своїх і навіть не своїх, а й всіх пострадянських ігроманів. Але доки руки у путінської «братви» не дійшли до цього проекту, дехто в Україні спробує «продати» цей проект як антипутінську стратегію. Тільки вона є в першу чергу антинародною стратегією.

За роки переходу в тінь ігрового бізнесу в Україні, він не просто криміналізувався - він став інструментом криміналізування правоохоронних органів, адже всі підпільні «грайки» перетворилися в суто міліцейський підробіток. Згадати хоча б скільки патріотичних середовищ займалися погромами таких «крапок», і ці «крапки» швидко реінкарнувалися за іншими адресами. Можна сказати, що стартовий політичний капітал Олег Ляшко заробив саме на війні з ігровим бізнесом.

Але за нових обставин - війна і масове збідніння населення за умов легалізації ігрового бізнесу в його найзлиденнішому і найбільш грабіжницькому варіанті, породить нову хвилю насилля.

Найбільш азартними клієнтами ігрових «обдираловок» виявляться не злидні, а фронтовики, адже в пошуках психологічного розвантаження, саме «однорукий бандит» може виявитися найкращим співбесідником і психотерапевтом. Фактично в країні, де градус насилля лише зростає, пропонується лікувати алкоголізм горілкою, наркоманію - наркотиками, а психологічну залежність - масовим втягненням громадян в ігроманію.

Нам мало трагедій на війні? Тоді трагізм воєнний, змішається в мирних містах із трагедіями ігроманських родин, що зробить життя, особливо в бідних малих містах, нестерпним. Не буде ніяких інвестицій. Бо їх нема в реальний сектор, а тут пропонується не будувати спеціальну інфраструктуру а-ля Лас-Вегас, а по легкому «нарубати капусти» ледь не на смітнику. Не буде ніяких 5 мільярдів надходжень, будуть лише цвяхи в гроб тієї політсили, що все це страхіття підняла з болота, будуть лише прокляття родин, що залишаться без шматка хліба через хворого на ігроманію в домі.

Так що наміри відродити ігровий бізнес в його дикунському варіанті, а інші варіанти на цій території навряд чи можливі, може лише політик, котрий хоче помститися українському народові за те, що не хотів розгледіти в цьому політикові рятівника нації. Щось таке як синдром Путіна, але того Путіна, що помилився народом.