Довідавшись, що Юрій Єхануров йде від партії "Відродження" на мера Києва, я був немало здивований. Цю партію, створену покійним міністром транспорту Георгієм Кірпою у 2004 році, я колись назвав Партією Любителів Міністра.

Унікальністю цієї партії була кількість її осередків: практично на кожній станції. Таким чином геть уся країна перебувала під пильним оком суворих залізничників. На одній лише "Укрзалізниці" працювало 600 тисяч осіб і було ще й 400 тисяч пенсіонерів. А до цього можна було додати ще й добрий мільйон інших працівників транспорту. Не кажу вже про членів їхніх сімей. Та з такою армією можна було хоч і в президенти!

Ідея ж була геніальна - створити партію за професійною ознакою. Таким самим чином медики разом із пацієнтами могли б заснувати партію "Шприц і вата".

Важко второпати навіщо здалося тепер реанімувати трупа, бо партія на Парламентських виборах 2006 року до Верховної ради не потрапила.

Не допомогло й те, що керівництво "Укрзалізниці" з небувалим ентузіазмом кинулося заганяти у партію всіх працівників галузі. При цьому не бралося до уваги, що хтось уже був членом іншої політичної сили. Не хочеш у "Відродження"? Звільняйся з роботи.

Усім зрозуміло було для чого ця партія творилася. На парламентських виборах залізничників привозили на дільниці цілими табунами з відкріпними талонами. Протягом дня одні й ті ж залізничники могли голосувати на кількох дільницях водночас.

Це так було в теорії. Але практика показала, що примусове заганяння людей у партійне стійло і примусове вилучення з їхньої платні партійних внесків діє зовсім не так, як цього хочеться.

Однак тоді - в 2004- 2006 роках - усе виглядало в рожевих барвах.
І ось тепер партія "Відродження", відкинувши світлі залізничні ідеали і збагатившись регіоналами, вирушила на бій з тими ж таки регіоналами з "Опозиційного блоку".

До чого тут Єхануров? Що у нього з регіоналами спільного? І як почувається В. Ющенко, довідавшись про такий дивний крок свого "любого друга" і, за його словами, щирого українського патріота?

Ющенко умів пригрівати біля себе нездар і перекинчиків. Єхануров власне й був міністром-нездарою, бо всі його балачки про "розробку стратегії розвитку України" виявилися пшиком. Як і міфічна "Рада Олігархів", яка начебто мала сприяти цьому розвитку.

У 2005 році візит Єханурова до Америки виявився найскандальнішим з усіх візитів високих посадовців. Там він наляпав стільки, що комусь би вистачило і на кілька візитів. Взагалі то, може, в цьому сама Америка найбільше й винна. Чи то американська статуя Свободи так подіяла, чи яка біда, але хто туди не поїде, відразу починає рвати на собі сорочку і кричати на весь світ про права людини як не на Кубі, то в Білорусі. Після повернення додому, настає різке витверезіння і посипання голови попелом, цукровою пудрою і пельменями. Перед Єхануровим про Кубу і Білорусь висловився у США Ющенко, вирішивши з тоталітарними режимами поборотися з-за океану. Обидві країни образились. Тоді наше МЗС кинулося щось там пояснювати, що Ющенка не так зрозуміли.

А відтак уже і Єхануров вставив свої п'ять копійок: "Два тижні тому у мене був візит до Білорусі, я зустрічався з Лукашенком. Він справив таке хороше враження, він хороший пропагандист. Я навіть казав про те, що я тепер розумію, чому в 1930-ті роки німецькі жінки кричали: "хочу дитину від фюрера!" Але, знаєте, це дуже талановита людина і він уміє працювати з великими масами людей".

Щоб таке намолоти - треба бути, мабуть, під добрим газом. Але цього виявилося замало. Наступний ляпсус прем'єра не забарився: "якщо Росія стане членом СОТ раніше України, то вступ України буде практично неможливим". Ця свята правда була давно відома, але вголос її ніхто з поважних політиків не бажав озвучувати.

Тут відразу і з Москви, і з Мінська залунали в нашому МЗС стривожені дзвінки: а що-що там ваш Єхануров напатякав? А ті пик-мик, тай щось невиразне мимрять про кляту пресу, яка усе наплутала. Мовляв, вислів Єханурова про Лукашенка перебрехали журналісти. "Це довільна інтерпретація ЗМІ", - заявив міністр закордонних справ Борис Тарасюк.

І це було не смішно, бо насправді журналістам особливо фантазувати не довелося - усі слова Єханурова були зафіксовані на плівках.

Як і варто було сподіватися, усі недруги Ющенка відразу вчепилися в цю ситуацію, як цуцики в кістку, і стали висмоктувати з неї якнайбільше користі для себе. Самовідданий захисник білоруського комунізму П. Симоненко назвав слова Єханурова "кричущо образливим випадом на адресу президента суверенної й незалежної Білорусі... Я вважаю, що образа нанесена не тільки особисто Лукашенку, а всьому білоруського народу".

Блок Юлії Тимошенко взагалі став вимагати відставки Єханурова у зв'язку "з підривом авторитету України".

Подібна ситуація трапилася у Німеччині в 2002 р. Тоді міністр юстиції Герта Дойблер-Гмелін, критикуючи Джорджа Буша за початок війни в Іраку, заявила, що він це робить для того, щоб відвернути громадян США від внутрішніх проблем країни. "Це - улюблений метод. Те саме, що робив і Гітлер".

Наступного дня ці слова цитували усі газети. У Німеччині розгорівся небувалий скандал. Г.Дойблер-Гмелін спробувала знайти виправдання, спочатку заявивши, що вона такого не говорила, її не так зрозуміли. А врешті мусила таки піти у відставку.

Єхануров пішов з посади прем'єра щойно через 10 місяців після скандалу. Не загрів він місця і на посаді міністра оборони. Там уже був корупційний скандал.

Що й казати - дуже перспективний мер для Києва.