Волонтери війни - це краще, що сталось з нами за два роки після революції
Порошенко ляпнув дурість, сказавши, що ми б перемогли у війні без волонтерів. Але писати пафосні дурниці, що Порошенку треба ноги цілувать волонтерам - теж нерозумно.
Волонтери волонтеру велика різниця. Я не вважаю волонтерами кабанів з коробками у переходах. Але вважаю мегакрутими "Народний тил" чи "Вернись живым".
Їх основна роль була не просто зібрати кошти, привезти пару коробок на фронт і розпіаритись потім патріотично в пресі в стилі Бірюкова.
Ці дві потужні групи першими відчули основну потребу знекровленої армії, яка вимушена протистояти міцному окупанту - модернізація і технічне оновлення.
Коли я робила інтерв'ю з солдатами, чула неймовірні історії про роздані командирами каски часів другої світової або відра замість автоматів. Це був сором, ганьба. Про це не говорять, але чимало наших бійців під Савур-могилою чи Іловайськом гинуло від того, що не було сучасних аптечок чи бодай кровоспинних засобів. Я згадую, як уже після відправки на Луганщину мені написали хлопці з сумського артполку, а в них не було ніфіга і довелось їм збирати всім містом передачку навздогін.
Волонтери першими завезли армії кевларові каски, сучасні беушні британські бронежилети, першими хоч по штуці-другій розвозили по фронту "целокс", який до того контрабандою провозили із Європи в нижній білизні чи в ручній поклажі під чесне слово дане працівникам аеропорту "бориспіль".
Від волонтерів наш спецназ і найбільш боєздатні бригади отримали тепловізори, сучасні приціли, безпілотники, далекоміри - тобто все, що успішно юзають потужні армії світу, а наша лише споглядала в інтернеті.
Поки держава оговталась, втянулась у воєнний процес і почала поставляти на фронт перші казенні бронежилети, а це був десь початок липня 2014, поміч волонтерів уже була значною. Не припиняється вона і зараз. Зусиллями волонтерів наші ЗСУ вчаться воювати в умовах ХХІ століття, а не лишилися відсталим стадом епохи форсування Дніпра.
Волонтери війни - це певно, краще, що сталось з нами за два роки після революції. Це неймовірна історія того, як айтішники, громадські активісти в умовах стислого часу і браку ресурсів втирають ніс Генштабу і Міноборони, підставляють плече армії, вчать її працювати за натівськими стандартами і ця армія, вуаля, здатна круто воювати з Путіним.
Тому наш Головнокомандувач і група його піарників сильно протупила.
Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter
Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки