Не минуло й десять років як Порошенко видав наказ РНБО розробити стратегію повернення Криму. Правда, робить він це не вперше. У червні цього року він уже анонсував щось подібне. А потім все таж сама РНБО оголосила, що ця стратегія є з обмеженим доступом. Одне слово з тою стратегією горе та й годі. Чи то вона вже є, але засекречена. Чи то її таки нема і її лише пізніше підготує шановний орган, а потім знову засекретить. А, може, не засекретить. Іди знай.

Прочитав новину і мені пригадалися події минулої весни в Криму. Нинішній президент був єдиним українським політиком, хто в процес анексії приїхав до Симферополя. Але натовп його не випустив з аеропорту. Якщо не помиляюся, Порошенко навіть зник тоді на якийсь час. Всі переживали, куди він дівався. Мабуть, це були якісь маневри. Він потім виринув цілий і неушкоджений. Вони тоді посланця ООН Роберта Серрі, який вже був у Сімферополі, змусили сісти в машину, супроводили в аеропорт і змусили вилетіти за межі Україніи. Обеєснешницю Дуню Міятович, яка зустрічалася з журналістами в готелі, здається, «Москва», на вулиці чекав натовп розлючених бабок «Путін, пріді». Дуня де факто скасувала свою пресуху, коротко сказала якісь загальники і вийшла через чорний хід.

Так що натовп лютував. Коли «самооборона» дізнавалася, що я український журналіст, то мене просили передати до Києва, що Сєня ще свою кулю в лоба отримає, у Кличка відбиті мізки, а Турчинов взагалі остання паскуда.

Запам'ятався епізод у маршрутці. Я поцікавився , як проїхати на якусь там площу. Мене питає тітонька у відповідь: «А вы приезжий?». «Приезжий». «А вы не из западной Украины?». «Нет. Из Киева». «А вы к нам с добрыми намерениями?». Це замість того, щоб сказати, де мені вийти.

Враження було таке, що одномоментно натовп народу поїхав стріхою. Всі істерили і чекали бандерівців в купі з Правим сектором. Цей самий Правий сектор в умах місцевих мешканців досяг розміру великої армії з авіацією і флотом.

У селищі Перевальному, де українську базу бригади берегової охорони оточили "зельоніє чєлавєчкі", відбувався двжиняк цивільних. Товстий дядько з російським прапором в руках щось дико і нерозбірливо кричав. Я запитав, чого він кричить . «Я подполковник украинской армии,- продовжив кричати він, - я ушел в отставку с должности зам по тылу этой бригады. И ни один россиянин сюда не зайдет. Ни один россиянин и ни один бандера». «Росіян я бачу. А де ви бандер побачили?». «А вон они». Він тицьнув пальцем у священника київського патріархату отця Івана, який разом з бабцями співав релігійних пісень на порозі своєї церкви, що стояла біля входу до частини.

«Якщо ви підполквник української армії, то чому у вас прапор російський?». «А-а-а, да!». Він витяг з кишені український прапор, зв'язав обидва прапори вузлом і сказав пафосно: «Это едино!»

Пізніше більшість охвіцерів цієї бригади перейшло на службу Раші. На практиці продемонстрували, що «єта єдіна».

Якось бабці, які годували «самооборону» прийняли мене за російського журналіста. Бо я проліз ближче до паламенту, де стояла передавальна машина з написом «Международная телекомпания «Мир». З неї передавалися тільки російські журналісти. Інших не пускали. Я, ввівши в оману «самооборону», крутився біля них і мене сприймали за свого..

Так ось бабця підійшла до мене, налила чаю з термоса. «Для журналистов горяченькое». «Самообороні» вона наливала з банки вже, мабуть, охололий чай.

«Вы там Путину передайте, чтобы он оппозицию уничтожил. А то наш Бандюкович (вона саме так назвала його- Ю.Л.) не уничтожил и видите, что получилось. Так и скажите: Немцова вот этого. Может, вам еще печенек?». Мабуть, хтось таки передав Путіну її пораду і він нею скористався.

Правда, були ще кримські татари, які вийшли на мітинг протесту з українськими прапорами. У них в очах стояв такий сум, що не передати словами. Мабуть, передчували, що історія повториться знову.

Так ось питання. Повернути територію, звісно, можна. Але що робити з умонастроями тих людей, які немов скажені. Гасали з прапорами і волали: «Росія!». Неодмінно постане питання: як жити з ними в одній країні? Адже навряд чи вони відмовляться від своїх поглядів. Просто під тиском обставин муситимуть відмовитися від мрії померти в Росії.