Я помітила, що у Фейсбуці найпопулярнішими, окрім котиків звичайно, є люди з почуттям гумору. І це абсолютно зрозуміло.

Якби мене спитали, які людські якості я найбільше ціную, може не на перше місце, але на особливе я б поставила цю якість.

Почуття гумору, іронія, самоіронія - це ті речі, які рятують нас від пихатих людей, обмежених, псевдосерйозних, тиранистих, самодурів, зануд і тих, що розбивають лоба, доводячи свою серйозність і моральність.

Почуття гумору дозволяє швидко переключати увагу. Якщо ти з кимось посварився, ця людина тебе принизила чи образила, можна швидко уявити, як вона перечіпається через щось і смішно підстрибує. Або якщо вона стоїть на задньому майданчику тролейбуса і раптом тролейбус смикнувся і ця людина раптом різко побігла аж до передніх дверей. І вже тебе душить сміх, який робить смішним і жалюгідним того, хто ще хвилину тому викликав злість і образу.

Почуття гумору допомагає переживати навіть важкі часи, бо це виявляється іноді єдиним, що тебе витягає з життєвої драми.

У нас, людей, є купа речей, які ми любимо - подорожі, магазини, нові ресторани, прем'єри, атракціони, катання на лижах, купання в морі, полуницю, вирощування квітів, хорошу книжку, класний фільм, пиво з рибою, пиво без риби, вишивання, ходити у парк, пліткувати з подружкою і ще безліч приємних речей. Я також багато що з цього люблю.

Але найбільше завжди ціную і згадую, коли вдається з кимось або від чогось насміятися так, щоб вже лише тихо казати 'і-і-і' або валятися або так сміятися, що вже неможливо сміятися, лише одні сльози.

Ну, й потім це абсолютно людське почуття. Ви коли-небудь бачили, щоб реготав до гикавки кіт чи весело сміявся собака?

Це не означає, що всі люди без почуття гумору - погані чи якісь нелюдяні, але як, певно, коло них завжди урочисто і прісно.

А ще я не люблю ситуації, коли в кінці речення розумієш, що повинен додати 'я жартую' або 'це такий жарт'. Це просто жахливо. І тим тоді цінніші люди, навіть малознайомі, яким не треба таке казати чи писати.
Я колись так сміялася в ресторані 'Деца у нотаря', що ледь мені не стало погано. Хто там був, розуміє про що я. Це була лише одна вечеря, але те розкішне почуття сміху до того стану, що ти вже не можеш зупинитися, я пам'ятаю, як якусь визначну подію свого життя.

І ще. Як на мене, почуття гумору дуже допомагає розвивати внутрішню свободу. Але це вже мене заносить у серйозні речі, тому зупинюся краще на спогаді про 'Децу' ну, й ще може на одному падаючому вінку.