MENU

Росіянам кортить подавитися Донбасом

8897 0

Хотілося б, щоб ця стаття стала антиутопією-застереженням, однак боюсь, аби вона не обернулась передбаченням. Минула публікація була про те, що Російська Федерація милиться інкорпорувати окуповану частину Донбасу. Після футбольного чемпіонату світу. Ця ж – про територію анексії. Хоч імперський апетит безмежний, та ковток – ні. Заковтнули Крим, обслинявили Донбас і ще не подавились. Як то буде надалі? Основних варіантів два

Перший варіант: приєднання за лінією розмежування

У цьому разі РФ спробує включити до свого складу лише окуповані території. Згідно, існуючої на той час лінії розмежування. Це – програма-мінімум, програма-недомірок. Задіють її лише тоді, коли усвідомлять: розширити зону окупації зась. Наразі симптоми притомності приспані, як і цей варіант.

Натомість, вони пнуться лінію постійно відсувати, попри те, що вона зафіксована на підставі Мінських угод. Та коли це їхня дипломатія відрізняла навіть загальновизнані документи міжнародного права від шматків паперу, попсованих фарбою? Що ж казати про такі некондиційні домовленості як Мінські?

Тож тактика "крок за кроком до скільки вийде" на повному ходу. Під загрозою промисловий Маріуполь. Як не захапають, то сплюндрують, не з'їдять – то понадкусюють. А за ціною, як завжди, не постоять. Така вже їхня натура і, відповідно, військова традиція, навіть у культовій пісні Окуджави оспівана. Потуга цього варіанту обмежена тим, що бойові дії ведуться від імені російських окупантів і колаборантів ОРДО, що повномасштабний російський наступ стримує.

Тут варто пояснити чого я кажу лише про російську агресію, ігноруючи так звані "ДНР", "ЛНР" та інші терористичні формування. Це тому, що хоча набрід там різномастий – титульний агресор Росія. Подібно, як навала ХІІІ сторіччя була монгольською, хоч орди й не були етнічно однорідними.

Російська агресія не випадковий епізод, не гримаса історії. Від самого започаткування, до слова, золотоординським ярликом, московсько-російська держава лютий ворог державності української. Коли в нас держави не було, вони робили все, щоб вона і не постала, а коли була – робили (і роблять) усе, аби її знищити.  Це – наскрізна генеральна лінія російської політики від Івана Калити до Володимира Путіна. Зигзаги під час Смути – революції і громадянської війни, та Смути – Перебудови, співвідносяться з нею так само, як температура тяжко хворого з температурою нормальною.

Другий варіант: повне приєднання Донецької та Луганської областей

Для них це спокусливо, може, тому й здається їм реальним. А раз так, то спроба є вірогідною.

Алгоритм десь такий:

Спочатку референдуми в ОРДЛО голосують за їх входження до складу Російської Федерації. Остання себе довго вмовляти не примушує і поспіхом погоджується. А далі, увага – пересмикування. Фактично референдум може відбутись лише на окупованій території. Але ж вони вважають територією ОРДЛО обидві області повністю!

Тож на території підконтрольній нам, голосування визнають таким, що не відбулось, але на результат референдуму це, мовляв, не вплинуло, і його слід вважати таким, що відбувся на всій території "ДНР" і "ЛНР" (у їхніх термінах), Донецької та Луганської областей – у наших.

На підтвердження спроворять списки для голосування, згідно з якими більшість жителів обох областей нібито проголосувала. Усе це визнає РФ і включить до свого складу Донецьку та Луганську області цілковито, у їх адміністративних межах. Після чого українську владу і збройні сили, дислоковані там, назвуть окупаційними.

Далі на черзі наведення конституційного порядку по-російськи. Як було в Чечні, як є в Криму. Зокрема – відверті, неприховані, повномасштабні військові дії вже від імені держави російської, а не якихось там ОРДЛО, котрі навіть не маріонетки – фікції. Це – принципово інша якість. Це те, до чого маємо бути готові.

Ймовірне продовження: наші збройні сили чинять спротив, не маскуються під партизанів. Росія лементує: українські окупанти в російському Донбасі, подібно до того, як зараз "українські диверсанти в російському Криму".

Таким чином, легалізується збройний конфлікт України вже не з так званими "ДНР" чи "ЛНР", а власне з РФ. У редакції, з точністю до навпаки відносно реалій. Що для росіян типово.

Як типова і схема застосована у Другій російсько-чеченській війні. Тоді вони чи то виманили якийсь чеченський загін на територію Дагестану, чи збрехали ніби виманили. У кожному разі, з території Дагестану вдерлись у Чечню.

Не диво, коли й нас спробують витіснити з Донецької та Луганської областей і перенести бойові дії до областей сусідніх. Не з метою негайного їх приєднання, а як плацдарм на перспективу. Що цілком вписується у їхню попередню стратегію (принцип доміно): Крим – до Російської Федерації плюс плацдарм на Донбасі, Донбас – до Російської Федерації плюс плацдарм деінде...

Усе це логічно випливає як із російської історії, так і з її діянь у сучасній неоголошеній війні. Тож маємо усі підстави вбачати це за реальну перспективу.

Так, Росія тяжко хвора, декому здається, що смертельно. Ця середньовічна імперія дійсно заблукала в часі. Але що її останній час уже пробив, боюся – передчасне самозаспокоєння.

Та хай навіть так. Нам що, полегшає від того, що будемо останніми, кого обкусає скажена собака, шо конає?

Розвідка воєм

Російська істерія, що наростає, на Донбасі, у Криму, інформаційному та дипломатичному просторах загалом підтверджує тези цієї й попередньої статей.  Маятник агресії розгойдується, але не до кінця: на перспективу. Готовність України, Заходу, Світу до ескалації російської агресії щільно моніториться. І словом, і ділом.

Усі мають призвичаїтись, звикнути до неї, як до фактору постійного, на кшталт близькосхідного. Невгасима гаряча точка, вічний вогонь, але не від "Газпрому", а від гадів "Градів". І не сказати б, що ця стратегія нульова: принаймні зі світових топ-новин російська агресія випадає. Та й ту крихту інформації заслоняють паперові Мінські угоди.

Серед шедеврів Ремарка – "На Західному фронті без змін". Там виснажливі окопні будні перемежовуються кривавими сутичками, смерть чатує щохвилинно. Словом, подвиг не як спалах, а як спосіб життя. Та епохальних битв немає, і високі штаби сухо рапортують: "На Західному фронті без змін". А казенна влада і рептильна пропаганда підхоплюють це і тиражують, себе й народ зомбуючи.

Для України й українців наразі самозаспокоєння нехарактерне. Але для світу переважно, на жаль і подив, – "На Східному фронті без змін". Втім, про це наступного разу.

Борис БЕСПАЛИЙ для UAINFO


Сообщить об ошибке - Выделите орфографическую ошибку мышью и нажмите Ctrl+Enter

Понравился материал? Смело делись
им в соцсетях через эти кнопки

Другие новости по теме



Правила комментирования »  

Новости