Мама - вона завжди мама, якою б не була. Пост про любов. Патрулювали ми нині з копами.

Рівне. Трошки після опівночі. Поблизу перехрестя Чорновола і Степана Бандери. Патрульну машину намагається зупинити охайно вдягнений хлопчина, підтримує когось під руку. Зупиняємось. Здалеку схоже, що тримає малого хлопчика.

- О Боже, та цей малий п'яний.

Зупиняємося.

- Підвезіть додому, будь ласка. Вона не може йти.

- А хто це з тобою?

- Мама.

В світлі фар нарешті видно спите обличчя з синцями і саднами. Жінка не тримається на ногах. Розвертаємось. Андрій Ліснічук допомагає хлопцю з мамою сісти. В машині одразу погано пахне. Питаємо адресу.

- Скільки тобі років?

- 16.

- Ти в школі вчишся? Завтра на уроки?

- Так.

- Ти з мамою живеш?

- Так, ми самі.

- Звідки ти її ведеш?

- Та на Басів Куті знайшов.

- Шукав? Сам?

- Шукав, - сумним, але буденним голосом.

- Лікувати маму не пробували?

- Та вона не завжди така. Лише коли п'є, - виправдовує. В голосі вже чоловічі сталеві нотки.

Приїхали.

- Мам, виходь. Обережно. Пішли, мам. Дякую вам. До побачення.

- Тримайся.

- Ага.

Вона його мама. Брудна, побита, опущена. Але мама. І він її любить.

Подзвоніть додому.

Читайте також: 7 скрытых проблем, которые ждут каждого любителя выпить