"Який провінціалізм", – коментують деякі друзі в фейсбуці мої поради просто припинити читати російською і, як наслідок, заспокоїтися, заблокуватися від більшості інформаційних укидань і не реагувати на них. Все, що вас стосується, дістанеться до вас українською без жодних втрат, добрі люди перекладуть, якщо воно дійсно важливе. Ну на*рать мені, що в Тагілі ведмідь застрелив міліціонера чи навпаки.

Читайте також: Кит, на якому тримається вся російська агресія

Така ось відрубність і хуторянство. Але штука в тому, що як тільки ви відступите в українську, центровіше Києва для вас уже не буде, й питання про провінцію зникне з порядка денного.

Провінція чого? В мене з балкона раніше було видно дзвінницю Софії, поки хмарочоси між нами не побудували. Столиця Київської Русі вітає гостей з провінції, як писали на банерах наші футбольні фанати ще за Яника. Фанати ось такі речі розуміли.

Читайте також: Українська мова – дієва зброя. Ставаймо до неї!

Яке ж то горе, жити в світовій столиці, вічному місті, посеред цих незнищенних церков і площ, на яких 1500 років безперервно торгують пиріжками, і тріпотіти, щоб якийсь заліський утікач не назвав провінціалом. Ето же очєнь і очень. Да, но нєт!