Шановні читачі, до вашої уваги – традиційна добірка найцікавішого зі світу блогосфери за сьогодні, 22 лютого

Латвія передала Україні 23 тонни гуманітарної допомоги

Представники Латвійської Республіки відвідали Донецьку область, аби передати гуманітарний вантаж із Латвії. Це аж 23 тонни теплих речей, ковдр, товарів першої необхідності для тих, хто найбільше їх потребує. "Ми підтримуємо та будемо підтримувати Україну в цей важкий момент. Я дуже вдячний Національній гвардії України за їх ініціативу. Це наша невеличка допомога вашій спільній перемозі. Коли важко – друзі приходять на допомогу. І ми будемо вам допомагати", – зазначив Юріс Пойканс. Це вже не перший гуманітарний вантаж, який Латвія передає в зону АТО.

Ніхто не постраждав: як об'єднання націоналістів знищувало владу. ФОТО

У залишку – набір популістичних гасел. Тарифи, пенсії, приватизація. Соціалісти та комуністи від цього нервово курять осторонь. А от нардепові Андрію Білецькому варто вірити. "У нас вистачить сміливості, сили й рішучості саморозпустити цю Верховну Раду", – заявив він зі трибуни Ради. І це не порожні слова. Ось це "саморозпущення Ради" Білецький уже почав. Із себе. Бо як інакше сприймати майже абсолютну відсутність Білецького на засіданнях парламенту: зі 272 засідань він відвідав три, тобто 1%? Головною метою свого об'єднання націоналісти проголошують "знищення цієї влади, яка помилково називається українською".

Свято без причини: 1917 рік і глухий кут Росії

Особливо проблематично з відзначенням спадку більшовиків. Зовнішні спостерігачі можуть звертати увагу передусім на їхню кровожерність. А для тих, хто стоїть біля керма російської держави, важлива й решта аспектів діяльності комуністів. Економічне мислення у більшовиків було катастрофічне, а до того ж сильно орієнтоване на егалітаризм та пуританство – складно прославляти такі ідеї в країні, де при владі товстосуми, скандально відомі любов'ю до сибаритського способу життя. Комуністи переслідували Російську православну церкву, а нині вона є ідеологічним бастіоном путінського режиму.

Проґавлений ювілей. Як ми забуваємо про наших героїв

Днями виповнилося 130 років від народження Олександра Удовиченка. Це видатна особистість. Хто про нього згадав? Може, президент? Може, голова Верховної Ради? Секретар РНБО? Може, міністр оборони? Може, десь у Центральному будинку офіцерів вивісили великий банер із фото генерал-полковника? Може, по військових вишах прочитали лекції про бої під Кам'янцем чи Вапняркою? От криком кричиш – агов, достойники, почуйте, більше не буде таких нагод! Такі ювілеї, це усмішка долі – не можна прохукувати такі дати! На історії цих людей треба будувати виховання українського війська! По цимбалах усім...

Публічне обговорення змісту державної політики по-українськи

1. Інститут національної пам'яті: вважаємо, що державний календар слід упорядкувати. Так і так. Медіа – анічичирк. Громадськість – ні пари з уст. І так два роки. 2. Інститут національної пам'яті: підготували законопроект про державні та інші свята з метою впорядкування календаря відзначень. Медіа: В'ятрович скасовує 8 березня / радянські свята. Громадськість: зрада! З нами ніхто не радився! 3. Інститут національної пам'яті: приймаємо зауваження та пропозиції до 1 березня. Пояснили в інфографіці пропоновані зміни. Медіа – ані мур-мур. Громадськість – мовчок.

У народного художника України Івана Марчука зникли понад 100 картин

Іван Марчук – український живописець, народний художник України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка. Почесний громадянин Тернополя і Києва. 2007 року потрапив до рейтингу 100 геніїв сучасності, який уклала британська газета The Daily Telegraph. Художник провів близько 130 персональних та 50 колективних виставок в Україні й за кордоном, зокрема в Польщі, Литві, Німеччині, Бельгії тощо. 13 років Іван Марчук жив і працював за кордоном, але все ж повернувся до України, де і працює і зараз. 

"Якби НЕ війна" – до Харкова приїхала фотовиставка, присвячена бійцям АТО. ФОТО

Ідея – показати, що було б, чим займалися б усі ці люди, які були змушені піти захищати Україну, замість того, щоб спокійно жити мирним життям. "Волонтери київського військового госпіталю зібралися разом і рік тому почали з того, що показали дівчат, якими би вони були, якби не були військовими. Потім продовжили проект, знімали воїнів, записували їхні спогади про війну і мирне життя. Крім фотовиставки, ще вийшла книга, де представлені не тільки знімки учасників проекту, але й розповідаються їхні історії", – говорить Марія Андреас, співорганізаторка заходу в Харкові.