Що це взагалі за звір такий – суспільне мовлення? І чому його розбудови вимагає від нас Захід поряд із іншими надважливими реформами у відповідь на підтримку, кредити та асоціацію? Нам що, немає більше чим зайнятися? І, до речі, їм – усім цим ЄС, МВФ, світовому уряду рептилоїдів – також?

Гадаю, їхньому альтруїзму є цілком раціональне пояснення. Захід хоче демократичної України (хто не вірить у добрі наміри, хай заспокоює себе тим, що таким є хитрий план Вашингтонського обкому), а демократія будується на довірі, інший конструкційний матеріал для цього не годиться. Довіра забезпечується вільним обігом інформації. А інформація, своєю чергою, на нашому відрізку сучасного світу постправди може бути правдивою й ні, головне, що ніхто не має надійного інструменту, щоб її оцінити, бо для цього потрібна... довіра. Замкнене коло.

У містечку Севр під Парижем, у старовинному павільйоні де Бретей міститься Міжнародне бюро мір і ваги, де, як нам розповіли ще в 6-му класі, зберігається платиновий Міжнародний еталон метра. Навряд чи кожен, хто виготовляє лінійки чи рулетки, щоразу мотається до Парижа звіритися, є простіші й тепер уже досконаліші механізми, але всі знають, що еталон існує, і це головне.

Читайте також: Від НТКУ до суспільного мовлення: змінити парадигму цінностей

Звучить амбітно й претензійно, але десь має бути осередок інформування людей, який апріорі не викликає сумнівів у кваліфікації й, головне, сумлінності виконавців. Бодай один. Незалежний від чиїхось інтересів. Непідкупний за самим принципом функціонування. Це не така вже фантазія. Прецеденти у світі існують, зокрема у, м'яко кажучи, недосконалих країнах: а хто з нас досконалий?

Ну ось елементарні приклади останнього тижня. Припустімо, відставка Валерії Гонтаревої. Хто вона за фактом: руйнівниця банківської системи, виконавиця чиїхось замовлень чи безкомпромісна реформаторка, асенізаторка авгієвих стаєнь? Обидві думки присутні в інформаційному полі. Або вирок Вікторові Назарову: він рішучий воєначальник чи паркетний генерал, переконаний, що обов'язок солдатів – помирати? Є сила-силенна тем (блокада, газ, МОЗ, поліція, окремі політики), щодо яких суспільство розділилося, а ЗМІ транслюють категоричні, але несумісні між собою вердикти.

Така двоїстість, можливо, в дусі нашого постмодерного часу, проте треба виходити з постулату, що істина існує і володіння нею – життєва необхідність для людини розумної. Якби наші умовно комерційні ресурси за останні 10-15 років не демонстрували своєї повної неспроможності дотримувати ні, не стандартів журналістики, а звичайних правил добропорядності й здорового глузду, свою нездатність постати вище від сьогоденних інтересів власників, напевно, відсутність одного-єдиного джерела релевантної інформації не була б такою критичною. Причому якщо серед друкованих та інтернет-ЗМІ є такі, що мають уявлення про якість і репутацію, то на телебаченні й радіо з цим проблема. Тим часом, як відомо, станом на 2015 рік 89% українців дізнавалися новини з телевізора. Ми можемо скільки завгодно переконувати себе, що "ящик" відходить у минуле, що "я телевізор не дивлюся" або "в мене взагалі телевізора немає", поточна реальність переконує, що ми все ще "раби лампи". Отже, цю лампу доведеться вдосконалювати до такого стану, щоб за неї не було соромно.

Читайте також: Бути порохоботом – сповідь. ВІДЕО

Тим часом, як хтось влучно зазначив днями в мережі, "майбутнє стукає в двері сьомим айфоном". Залишати допотопного, неповороткого й дорогущого монстра державного мовника з двома центральними телеканалами й 23 обласними, трьома радіостанціями, яких навіть немає в діапазоні FM, практично без інтернет-версій – це все одно, що здувати порошинки зі старого серванта, який займає півкімнати, але не містить усередині нічого, крім парадного сервізу на 24 персони, кришталевих ваз, штучних квітів і весільних фотографій дідуся з бабусею.

Реформа Суспільного, точніше підготовка до неї, триває вже не один рік. Нарешті вона перейшла з віртуальної стадії, так би мовити, в офлайн: днями обрано старого/нового голову правління разом із командою, до якої ваш покірний слуга теж долучився. До Зураба Аласанії в медійній спільноті ставлення неоднозначне (як і до перерахованих вище збудників суспільної уваги): від беззастережної віри до зневажливого скепсису. Дві речі не викликають сумніву: красти на новому Суспільному не будуть. І керуватися телефонним правом теж не будуть. Доведено попереднім досвідом.

"Сервант" УТ та УР вирушає в новий світ, де стикаються інтереси пенсіонерів і гіпстерів, селян і містян, власників уже згаданого сьомого айфона й кінескопного телеприймача. Задовольнити всіх немає шансів. Але продукувати універсальну й таку дефіцитну валюту – довіру – можливо. Вірю, що можливо.

Юрій МАКАРОВ, "Тиждень"