Тільки лінивий не говорив про "прорив Саакашвілі" через польсько-український кордон. А обговорювати по суті нема чого. Справа кришталево чиста. Нами знову правлять люди, які вважають державу за свою приватну власність і використовують її органи для зведення особистих рахунків.

Те, що я критикую тут владу, не значить, що маю симпатії до жертви. Хочете знати про Саакашвілі, розпитайте одеситів, які йому вірили. Його молоду тамтешню команду, яку він кинув "легким порухом руки". Зрештою – грузинів, які зазнали ласк його влади.

Не можна вірити жодному політикові. Ці слова треба написати як щоденне нагадування на найвиднішому місці. Над ліжком, при вході у школу, рухомою стрічкою на екрані телевізора, а особливо – над Верховною Радою та Адміністрацією президента.

Не вірте їхнім стурбованим обличчям та щирим інтонаціям у голосі. Якщо вони кажуть, що захищають наші інтереси – значить, чогось від нас хочуть. Якщо ми їм повірили – пропали. Знову підемо, як стадо баранів, за новим самопроголошеним лідером – щоб за рік-два його чи її зненавидіти й шукати нового проводиря.

Читайте також: Знищити п’яту колону: чому це потрібно робити просто зараз

Треба твердо пам'ятати слова лорда Актона: "Кожна влада корумпує – абсолютна влада корумпує абсолютно". Наша головна проблема – не у владі. Вона є зіпсованою за визначенням. Наша головна проблема в нас – до тієї міри, як ми дозволяємо їй швидко й абсолютно псуватися.

Гірше за владу є тільки її відсутність. Але між цими двома крайнощами – абсолютною владою та її повною відсутністю – лежить розлоге поле для дії. Цією дією є дресирування політиків, аж доки вони навчаться поводитися інакше. Інакше ми приречені на те, що Україна залишатиметься цирком – тільки білети для нас, глядачів, ставатимуть усе дорожчими.

Є легенда про берлінського мельника. Пруському імператорові Фрідріхові Великому докучав шум сусідського млина, й він захотів його викупити. Коли власник відмовився продати, Фрідріх пригрозив: "Чи він знає, що я можу забрати його млина своїм імперським наказом, не заплативши ані гроша?" На що мельник нібито відповів: "Звичайно, Ваша Величносте, Ви могли б це зробити, якби не Вищий суд у Берліні".

Ця легенда ґрунтується на справжньому сюжеті історії сім'ї Арнольдів – мельників, у яких несправедливо забрали млина, й у справу яких мусив втрутитися Фрідріх Великий. Цей казус став приводом для його указу від 11 грудня 1779 року. Він починався словами "виходячи з того, що всі люди рівні перед законом…" – які, як думають, у свою чергу інспірували відомий рядок з американської Декларації незалежності.

Геґель вважав пруську державу ідеальною. Це не врятувало її від нацизму: кожна система може давати збої. Але навіть у серці темряви, яким був нацистський режим, можна було добитися справедливості. Коли ранньою весною 1943 року дійшла черга до знищення євреїв, які перебували у змішаних шлюбах, їхні дружини влаштували вуличний протест у Берліні – й уряд відступив.

Читайте також: Усередині шторму: чому маємо зберігати холодну голову

Звісно, Порошенко – не Гітлер, Саакашвілі – не єврейська жертва, а Тимошенко, навіть за її харизматичності й усеприсутності, не замінить жіночу демонстрацію. Але важливі не деталі, а сама аналогія: навіть найгірша влада надається на дресирування.

У цій ситуації я жалкую, що не був серед пасажирів поїзду Перемишль – Київ, яких зняли з вагонів, бо там сидів Саакашвілі, і пересадили в автобус. Бо тоді я мав би формальний привід подати на українського президента в суд – за прецедентом берлінського мельника. Хай би в суді довели, що мої особисті права не були порушені.

Я об'єднався б із іншими пасажирами. У восьми вагонах поїзду №715 є майже півтисячі місць. Разом ми оформили би позов на пару мільйонів гривень – скажімо, рівно на стільки, скільки значиться як прибуток в електронній декларації нашого президента. Він обіцяв стати бідним – підемо назустріч його обіцянкам. А щоб він не підозрював, що ми хочемо розбагатіти його коштом, то зразу оговоримо: всі виграні нами гроші підуть на дитячі будинки або на воїнів АТО.

Маю мрію і надію, що серед тих, що читає ці рядки, буде хтось із пасажирів злощасного поїзду, і вони скористаються з моєї підказки.

Пора зайнятися дресируванням нашої влади. Якщо не зараз – то коли? Якщо не ми – то хто?