Якось ніби у нас «не прийнято» писати про свої проблеми. Це ще з радянських часів. Ну, коли таксистові казали зупинитися за два квартали, бо «вам незручно буде там розвертатися». Або:«Я за себе ніколи не прошу (не вимагаю, не скаржусь, - потрібне лишити), тільки за інших!»

Приклад захищати себе мені подавала і подає моя мама. Напевне, це у неї відтоді, як вийшла разом з іншими жінками проти танків у Кенгірі 1954-го. 

Тож і я зважилася. Щоправда, не зовсім за себе, але в цьому випадку - майже за себе. Зважилася написати. Панові Пишному. Андрію Григоровичу. Голові правління Ощадбанку. У Фейсбук.

Читайте також: ОщадБанк как душегубка для пенсионеров

Лист вийшов такий: 

«Шановний пане Андрію! 

Не маю жодної певності, що отримаю бодай-якісь ознаки реагування. Але все ж спробую.

Мене звати Олена Бондаренко. Була народним депутатом 3-6 скликань. Статків-маєтків не маю, живу як усі українці, спілкуюся з чиновниками «з цього боку віконечка». Моя мама Ольга Олександрівна Бондаренко – політв’язень із 13-річним “стажем", учасниця повстання в Кенгірі. Зараз їй 91 рік, і 3 жовтня їй зробили операцію на оці, крім того, вона практично нічого не чує.

Щойно повернувшися додому після операції, точніше – 9 жовтня, мама пішла до відділення Ощадбанку на Дніпровській набережній,3 - по нову пенсійну картку. (У вересні співробітники відділення сказали їй, що термін дії картки завершився, і вона зможе отримати нову картку разом з черговою пенсією, тобто починаючи з 8 жовтня).

Повернулася приголомшена: керівниця відправила її на Червоноткацьку, 35. Тоді до відділення пішла я. Керівниця, яка назвалася Ольгою Леонідівною, пояснила мені, що маму відфутболили на Червоноткацьку, бо «вона не виглядає на 91 рік і не заперечувала» (вочевидь,тому, що нічого не розчула).

Зрештою, пообіцяла, що мамину картку передадуть через кілька днів до відділення на Дніпровській набережній,3, вирахувавши за послугу з пенсії 20 грн., і вона особисто одразу зателефонує мені, коли картка «прийде». 

Дзвінка я так і не дочекалася. Мама 20 жовтня 2017 р., за моєї відсутності вирушила самотужки знову до відділення, де їй співробітник, який назвався «провідним економістом», сказав, що ніхто картку передавати не буде, і щоб вона їхала на Червоноткацьку, 35. Банк «переміг»: 91-річна глуха й напівсліпа жінка поїхала туди. Провела там понад 2 години, щоб почути, що її картки… немає.

Не хочу ділитися своїми емоціями. Лише додам, що моя мама перебуває у стресі. Якщо з нею щось станеться… втім, здається, такі дрібниці, як людське життя і здоров’я, у нинішньому чиновничому середовищі нікого не хвилюють. 

Отже, чекаю на Вашу реакцію. Не надсилаю офіційного звернення, добре знаючи з досвіду депутатської роботи, як чиновництво вміє «відписуватися». Нехай це буде тестом на Вашу особисту порядність і (даруйте за непопулярний нині термін) людяність.

Залишаю за собою право свого листа оприлюднити.
 

З повагою,Олена Бондаренко».

До цих пір лист залишається непрочитаним. Вочевидь, п.Пишний, на відміну від багатьох інших владців, не настільки «осучаснений», щоб «сидіти» у ФБ. А може, помічникам ніколи…

Моя мама – дуже самостійна, енергійна людина із почуттям власної гідності (інакше не вийшла би разом з іншими жінками та дівчатами перед танки в Кенгірі). Вона намагається скрізь захистити себе самотужки. 

А я чи не вперше почулася геть безпорадною. 

Начальниця-очільниця, крім аргумента щодо «молодості» моєї мами, навела ще один - наповал: «Моя бабуся була Героєм Радянського Союзу. З соціалістичної праці» (цитата дослівна)… 

Писати офіційні звернення? Я й за часів депутатства отримувала чимало пустих і безсоромних відписок… Якось так порожньо і безнайдіно стало… 

На ці наші безнадію, покірний відчай і сумні лінощі, й розрахунок.

Офіційне звернення п.Пишному напишу. Про подальші події – повідомлю.

***

"ОСУЧАСНИЛИСЯ".

«У березні 2014 року після Революції Гідності до Ощадбанку прийшла команда на чолі з Андрієм Пишним», - так починається інформація про АТ «Ощадбанк» на його сторінці. 

Шановні подруги і друзі! По-перше, я дуже дякую всім, кожному й кожній, хто відгукнулися на мій допис. По-друге, я справді, попри все, рада, що тема пролунала, бодай у ФБ, адже вона болюча і нерідко трагічна для сотен тисяч зовсім і не зовсім стареньких людей в Україні, які здебільшого покірно ходять від інстанції до інстанції, чекають реалізації своїх конституційних прав "через тиждень", "через місяць" і т.п., й нарешті покірно чекають смерті, яка припинить суцільні приниження, що тривали «за Союзу», а нині набули просто якогось фантасмагоричного розмаху.

Я обіцяла написати продовження цієї історії. Виконую обіцянку. Даруйте, трохи довгенько...

Всупереч Вашим добрим побажанням, вона триває й залишається такою само гнилою. Oksana Skytalinska, Larysa Kobelyanska – ніхто нічого не вирішив, і моїй мамі – робити те саме, пані Оксано, що й усім іншим (покірно ходити, покірно чекати, вислуховувати знущальні сентенції). 

Sergii Grabchak, поки ми з Вами листувалися, вчора моя мама знову побувала у відділенні ОБ на Дніпровській набережній,3 – туди її скерували з Червоноткацької,35.

Ваш колега, «провідний економіст» Ігор Григорович Копійченко (той самий, який відфутболив маму на Червоноткацьку, 35) видав їй нову картку, яка ВИЯВИЛАСЯ ЗАБЛОКОВАНОЮ. На питання, що вона має з нею робити, відповів: «Приходьте завтра, надамо пін-код».

Сьогодні вранці у відділення ми прийшли вдвох.

«Провідний економіст» повідомив, що тепер БУДУТЬ ВИПУСКАТИ НОВУ КАРТКУ, треба прийти через тиждень.

Пояснити, що відбувається, він не зміг. На питання, чому відправив стару жінку, глуху, після операції, даруйте, де дідько добридень каже – заявив, що «вона сказала, що займатиметься донька», хоча мама заперечила такий факт. На питання, чому збрехали, що вона забула пін-код, і тому картка заблокована – теж не відповів.

Нарешті вийшла керівниця, та сама Ольга Леонідівна (Цимбал? Цимбалюк?), котра пояснювала, що маму ганяють, бо вона «не виглядає на свій вік».

Знову повернулася до теми «молодості» моєї мами: «Вона молодо виглядає на фото в паспорті» - тобто, в обличчя чи паспортні дані мамині вона навіть не дивилася – лише на знімок?.. 

Словом, ці двоє почали спілкуватися на ринковому (в сенсі, базарному) чи радше, цирковому, рівні: «А вона сама, а ми нічого не знаємо, а так не було, а було не так» тощо.

Нарешті звалили все на банк, що на Червоноткацькій, 35: мовляв, це вони заблокували нову мамину картку, чому – вони не знають, і всі питання – до них.

Читайте также: "Ощадбанк" и издевательство над пенсионерами

Пані керівниця нарешті запропонувала… видати мамі 2 тисячі гривень. І знущально: «Спитайте у неї, скільки грошей вона хоче!» - це до мене.

Мама заявила, а я протранслювала для особливо обдарованих, що нічого вона від них не хоче, крім її власної картки, з якої без їхньої допомоги отримуватиме власну законну пенсію. Звичайно, жодної картки вона не отримала. 

Тепер у мами:

- немає пенсії;

-немає пенсійної картки;

-немає певності, що коли-небудь буде і те, й інше;

-немає надії на те, що Україна буде такою, за яку віддавали життя її друзі;

- і вона не розуміє, чому за цих людців мали гинути герої Кенгіру і герої Небесної Сотні.

Останні два твердження – для читацького загалу; банківська «майданна команда» зі своїм цинізмом далека від таких романтичних «понять».

P.S. Вчора увечері, до того, як я повернулася додому, мені зателефонувала Лариса Вікторівна з відділення на Червоноткацькій,35.

Хорошою російською мовою вона пообіцяла, що картку виготовлять і передадуть. Про те, що її не лише виготовили, а вже й заблокували – нічичирк. Також запропонувала дати 2 тисячі. На той момент я ще не знала, що маму ганяють (іганятимуть) далі.

Офіційну (згідно з вимогами законодавства) скаргу А.Г.Пишному я підготувала, однак нині доведеться дещо доповнити перед надсиланням і терпляче очікувати відповіді – згідно із законом - на реагування щодо кричущого порушення конституційних прав громадянина…