Протягом століть уривок Протоєвангелія, що змальовує введення до Храму Пресвятої Богородиці, викликав посмішку мало-мальськи обізнаних талмудистів, ортодоксальних юдеїв і, навіть, цілого ряду християнських теологів. Можливість служіння Богородиці при Храмі категорично відміталася. Саме на підставі цього “очевидного” заперечення ціле Протоєвангеліє називали “суперечливою фабрикацією пізніших століть, що виникла в язичницькому середовищі”. Храмові дівственниці були типовим явищем для ряду язичницьких культів, але наявність їх у наскрізь пронизаному суворими патріархальними нормами юдаїзмі вважалася неможливою.

Проте, після знахідки сувоїв Мертвого моря, наука змінила свою думку і з цього приводу. Двоє з провідних дослідників Кумранських текстів David Flusser та S. Safrai ще 1977 року визнали, що “таке явище як служіння цнотливих дів при Іродовому Храмі, з великою імовірністю, існувало”.

2004 року американський історик релігій Timothy Horner із Johns Hopkins University цілком змінив ставлення наукового світу до Протоєвангелія. У своїй грунтовній роботі “Jewish Aspects of the Proto-Gospel of James” він співставив Протоєвангеліє і традиції юдейської Мішни. Паралелі та перегукування текстів були настільки разючими, що безсумнівно доводили: “Протоєвангеліє використовує юдейські образи, сформовано в юдейському оточенні й адресовано юдейському читачу з метою роз’яснити Християнство з юдейської точки зору”.

Читайте також: Слідами апокрифів: Іоаким і Анна в Єрусалимі

Зрештою, закон Мойсея чітко вказує на те, що жінки, наряду з чоловіками приймали обітниці назорейства: цноти і служіння Богові (Числ. 6:2). Ці жінки служили при вході до скинії заповіту. У 38-й главі книги Виходу (8-й вірш) читаємо, що Веселеїл, майстер, який виготовив ковчег та інше Богослужбове принаддя, “зробив він умивальницю з міді та підставку для неї з міді, з дзеркал жінок, що служили при вході скинії заповіту.” (Щоправда в російському Синодальному та деяких українських перекладах про жінок не згадується)

Служіння жінок згадується в одинадцятому столітті до Р.Х. Перша Книга Царств розповідає про Офні та Фи­неєса, злочестивих синів священика Ілія. Серед багатьох гріхів священичих дітей згадано, що вони “сплять з жінками, які служать біля входу в скинію зібрання” (1Цар. 2:22). Господь покарав обох грішників смертю.

Ряд Біблеїстів стверджують, що служіння цнотливих жінок при скиніїї Заповіту розпочалося з дочки Ієффая. Коли ізраїльтяни воювали з аммонитянами Ієффай дав обітницю: в разі перемоги, принести в жертву перше, що вийде йому на зустріч із воріт його дому. Далі процитуємо: “І прийшов Ієффай у Массифу в дім свій, і ось, дочка його виходить назустріч йому з тимпанами і бубнами: вона була в нього тільки одна, і не було в нього ще ні сина, ні дочки. Коли він побачив її, роздер одяг свій і сказав: ох, дочко моя! ти вбила мене; і ти серед порушників спокою мого! я відкрив [про тебе] вуста мої перед Господом і не можу відректися. Вона сказала йому: батьку мій! ти відкрив вуста твої перед Господом – і роби зі мною те, що вимовили вуста твої, коли Господь звершив через тебе помсту ворогам твоїм аммонитянам. І сказала батькові своєму: зроби мені тільки ось що: відпусти мене на два місяці; я піду, зійду на гори й оплачу дівоцтво моє з подругами моїми. Він сказав: піди. І відпустив її на два місяці. Вона пішла з подругами своїми й оплакувала дівоцтво своє в горах. Коли минуло два місяці вона повернулася до батька свого, і він звер­шив над нею обітницю свою, яку дав, і вона не пізнала чоловіка. І ввійшло у звичай у Ізраїля, що щорічно дочки Ізраїлеві ходили оплакувати дочку Ієффая галаадянина, чотири дні на рік” (Суд. 11:34-40).

Читайте також: Бути чи не бути священникам Московського патріархату капеланами Нацгвардії

Сумніви залишаються стосовно того, що ж зробив Ієффай із своєю дочкою. Ряд перекладів говорять, що це була жертва всепалення, інші - просто жертва. Ще з часів Авраама Господь неодноразово засуджував людські жертвоприношення (напр. Втор. 12:31). Тому, жертва Ієффая полягала в тому, що він відрікався від власної дочки, посвячуючи її Богові. Зазвичай, в такому випадку, жінка приймала пожиттєві обітниці назорея і не могла мати дітей. Саме своє дівоцтво, а не втрату життя оплакує дівчина з подругами.

Цілком логічно припустити, що служіння цнотливих дівчат продовжувалося у Храмі Соломона і у Храмі Ірода. Принаймні, тогочасні ессейські сувої, зокрема, “друге правило громадського життя” або так-званий “Damaskus Document” згадує різні “табори” поселення. Один для священиків, другий - для левитів, третій для целібатних “дітей Ізраїля”, четвертий - для новонавернених. Цнотливі жінки згадані у третій і четвертій групах.

Садукеї, фарисеї і ессеї згоджувалися в одному: статево сформовані жінки, під час місячного циклу та тиждень після нього, своєю присутністю осквернюють Храм. Тому до храмового служіння могли допускатися лише дівчата до статевої зрілості. Саме цей період свого життя і провела при Єрусалимському Храмі Богородиця. 
Окрім вивчення Святого Письма, молитви і посту діви були завантажені різною необхідною роботою. З 9-ої ранку до 3-ої дня вони ткали, шили, вишивали, пильнували за священичими одежами, храмовими завісами, покривалами та іншим.

Життя Діви Марії серед “дочок Ізраїлевих” продовжувалося допоки їй не виповнилося дванадцять з половиною років. Мішна та Талмуд роз’яснюють, що дівчина досягає “віку” з початком періодичних циклів, або по досягненні дванадцяти років, що буде скоріше. Відповідно, у 12 років шість місяців Марія мала бути одруженою, або принаймні, зарученою.