Днями попросту гомеричний сміх у мене викликав сюжет на провідному національному телеканалі, коли один із новоявлених спасителів нації у прямому ефірі розповідав зі столиці США про те, як його радісно сприйняли в епіцентрі світової політики, які доленосні зустрічі він провів із найвпливовішими глобальними персонами, як палко було проявлено зацікавлення його власною персоною.

Уся телекартинка зводилася до того, що наш герой стояв на фоні Конгресу США і надував щоки перед очманілими українськими виборцями, які мали повірити у його локшину лише тому, що позаду нього той самий Конгрес. Жодних зустрічей, окрім прикордонника в аеропорту, він не мав, бо якби мав, то «главний» канал показав би.

Рік тому ще один кільказірковий відставний генерал так само вів репортаж про самого себе біля паркана, за яким проводився один із інаугураційних заходів новообраного президента. Наш колумб стверджував, що за мить він прорветься крізь цей редут, за яким його не дочекається містер Трамп, котрий все життя мріяв стати президентом лише для того, щоб подружитися із київським самозванцем, який вбив собі в голову, що саме тут, на берегах Потамаку, призначають гетьманів на берегах Дніпра.

В часи кримінальної окупації України єнакіївською ОПГ зек-президент послав у Вашингтон «за бабками» свою ударну бригаду, селекціоновану Сашею стоматологом на чолі із віце-прем»єр-міністром Арбузовим.

Повернувшись «восвоясі» зі штаб-квартири МВФ, братани пішли погуляти у крутий ресторан у престижному столичному районі Джорджтаун разом зі своїми квадратоголовими бодигардами.

Читайте також: Министр обороны США "расставил все точки над і" касательно русских в Сирии

У цих горил стирчали дротики з вух, що викликало підозріння у агентів ФБР, які слідкують за підозрілими типами печерного походження на вулицях міста. І оскільки макеєвські бандити нагадували посібників Аль Каїди, їх пов»язали писками об підлогу прямо у кабаку.

Дипломатам коштувало чималих зусиль доказувати, що ці нечленороздільні дикуни – економічний блок уряду України.  
Був час, коли зв»язок з американцями постсовки намагалися приховувати, оскільки спрацьовував радянський синдром «мірового імперіалізма». Була ще боязнь – а що скажуть у Білокам»яній з приводу «порочащих связей» у Білому Домі.

Тепер, у Києві, як і у Москві, від цього синдрому не залишилось і сліду. Є інший синдром: пострадянські клептократи тримають бабки саме тут, тому із місцевими треба дружити. А якщо навіть заначки засунуті поруч у панамських офшорах, то все рівно треба дбати про імідж українських конгресменів, які мають – спеціально для ФБР та його підрозділу в Україні НАБУ - фотку на фоні Конгресу США.

Гіркий досвід злодійської кремлівської зграї, що опинилася під санкціями нині, а завтра може загриміти за грати, спонукає наших «подельніків» шукати за океаном якщо не покровительства, то хоча б «снисходітельства». 

Окрема категорія – нові обличчя грантошукачів, які помпують бравими нісенітницями мізки капітолійських пенсіонерів. Вони мають колосальну перевагу – ходять із простягнутою рукою та виголошують «чолобитні» англійською мовою.

Гидко спостерігати за цим атлантичним паломництвом українських макак від політики. Я собі уявляю, що можуть подумати про Україну мудрі американці, які є справді нашими стратегічними партнерами і є справді гарантами нашої державної незалежності. Кожен раз кажу американцям, що ці макаки – то не Україна, то наше гірке непорозуміння. Женіть їх у шию. Цих клептократів у владі, які тиняються вашингтонськими перевулками, навпаки, треба брати, услід за путінським санкційним криміналітетом, у список український, який давно проситься для обнародування.

Читайте також: В чому відмінність візиту до США Юлії Тимошенко від інших

Справедливості ради, є у цьому не завжди дипломатичному протоколі і приємні моменти. Якби там не складалося згодом із нашими, останнім часом президентами-невдахами, але ніколи із літопису наших двосторонніх стосунків не зійдуть, як вищі прояви поваги до України, промови двох президентів України у Конгресі США. Таку честь американці надавали лише кільком лідерам винятково важливих країн світу, на кшталт Великої Британії і її легендарного прем»єра Вінстона Черчіля. 

Якої б електоральної орієнтації не був громадянин України, але кожен з нас мусить віддати належне Юлії Тимошенко, промову якої у Вашингтоні минулого тижня Америка і весь репрезентативний світ на глобальному форумі вітали стоячи і бурхливими оваціями. Лідер опозиції мала зустрічі із впливовими гравцями не лише американської, а й світової політики. 

На ці зустрічі вона йшла із єдиними документами у руках – зі списком українців, які перебувають у полоні московського окупанта, та зі списком наших політв»язнів, яких мордує у енкаведешних казематах кремлівський фашистський режим.

Із цього списку стікає кров борців за свободу і на вашингтонські столи, на яких приймаються доленосні для усього людства рішення. 

У своїй промові лідер української опозиції сказали те, що має знати і усвідомлювати кожен землянин: у нинішній, першій після другої світової війні у Європі українські діти проливають кров у бою із новоявленими варварами 21 століття, проливають кров за свободу, яка є найвищою цінністю як у США, так і у всьому світі.