У творчості потрібно дозволити внутрішній дитині дивуватися, радіти, влаштовувати вибрики, вигадки та інші варіації, які ламають звичні усталені стереотипи. І саме це приносить шалене задоволення творцеві. В українських реаліях справжньому творцеві жити набагато цікавіше, ніж деінде, але і водночас набагато складніше.

Життя у нас не таке просте, як в інших цивілізованих країнах світу, бо ж складається з багатьох вимірів, які і перетинаються, і не перетинаються між собою. Відтак справжній творець має більше матеріалу для творчого опрацювання. А складність полягає в тому, що в Україні відбувається стільки різних незбагненних для цивілізованих людей речей, які вбивають здатність дивуватися, і це для творця – смертельна небезпека.

Читайте також: Зброя проти України й українців у колективній підсвідомості

Скажімо, українці віками звикли жити зі словами на устах: «якось то воно буде» і «аби не гірше». Та й воно роками якось є: здобув освіту – нема роботи, знайшов роботу – думаєш, де взяти гроші, здобув статки – втратив здоров’я, вижив, а тобі кажуть, що буде тяжко, пристосувався і знову думаєш, аби не гірше. І раптом дізнаєшся, що поки ти думав, аби вижити і було не гірше, у той самий час, скажімо, один чолов’яга, – не кращий і не гірший за тебе, – тільки завдяки тому, що мав доступ до ресурсів, які згідно із законом, належать тобі, – вивіз кільканадцять мільйонів доларів у швейцарський банк. І попри зусилля цього банку запобігти такому жахливому мародерству, влада, яку ти привів, не дала цього зробити, і фертик. Після таких новин ти втрачаєш віру, що справедливість у цій країні можлива. І так, ти поступово втрачаєш здатність дивуватися, що є смертельним для справжнього творця.

А ще ціннісні орієнтації українців перевернулися тепер догори дригом – зараз переважає споживацька ейфорія, до якої веде і спонукує кредитно-лихварська система. Нас роками вже стільки дурили і обкрадали, що нема віри і довіри, бо здається, що навіть за шляхетними пориваннями стирчать вуха корисливості і наживи. Попри те, українці навчилися – хто жити, але більшість виживати, – незважаючи на встановлені владою прожиткові мінімуми, ціни на предмети першої необхідності, харчі, тарифи тощо. Але цього замало – хочеться не виживати, а дозволити собі бути, мати державу – українську не лише за назвою, а й за змістом.

Читайте також: День майбутньої Перемоги: коли він настане

Що для цього потрібно? Не знаю, може спочатку позбутися генів підлабузництва, лукавства, що сприяють мімікрії і дозволяють правлячому класу паразитувати. Не знаю, можна помріяти, що таки дух творчості, змітаючи усі перешкоди, здійснить український прорив і виведе нас на правильну дорогу, що веде до розквіту. А можна не лише мріяти, а й спробувати обрати до влади, скажімо, людей з синдромом Аспергера, – вони, принаймні, не знають, що таке мімікрія.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram