Доповнення до попереднього поста, можливо, навіть важливіше.

Знаєте, що в фантастиці називають "епохою Світанку"? Це 1920-1930-ті роки, коли з'явились перші журнали, які спеціально публікували фантастичні оповідання і повісті. Всі ці Amazing Stories, Astounding, Weird Tales – все це середина чи кінець 1920 років.

За дивним збігом якраз тоді Сполучені Штати переживали страшну депресію. Економіка котилась під укіс, людям буквально доводилось зніматись з місця і їхати куди очі дивляться – кому цікаво, перечитайте Стейнбека.

Ті важкі часи для американців були, либонь, навіть важчими, ніж для нас. Тому що у нас не було короткого періода процвітання, а у них був. І їм було дуже важко після економічного бума виживати в часи рецесії. Тому й називають вони той період не "Великою Кризою", а "Великою Депресією".

Читайте також: Комусь дуже хотілось, щоб символа космічних технологій в Україні не було, – думка

Так ось цей важкезний період породив те, що називається "космічною оперою" – романи із просто-таки епохальним польотом фантазії. Із поселеннями на інших планетах, із скарбами астероїдного пояса, із таємничими світами зі своїми народами. Літературно слабка серія Гамільтона "Одиссея капітана Фьючера" навіть зараз читається як кладезь мрій та ідей, які реально будоражать уяву.

Саме це і дозволило американцям вигребти, а не розвалитись к бісовій матері і перетворитись на іще одні Балкани. А така можливість була – термін "балканізація США" в американській політології уже майже століття розміняв.

Вони просто продовжували мріяти. Попри все.

А що у нас в цьому плані? Ми хоч якось Україну в майбутньому бачимо? Чи нам достатньо, що Люк Бессон в своєму фільмі причепив український прапор до плеча симпатичної дівчини в хвацькому космічному однострої?

Нє, я по-іншому спитаю. У нас взагалі є уявлення про те, якою повинна бути Україна майбутнього?

Читайте також: Чому закрили єдиний в Україні факультет авіаційних і космічних систем

Чи це уявлення не йде далі фактичної реконструкції "України, якою б вона була без радянського періода"?

От вам і відповідь, чому ми уже 26 років вигрібаємо із депресії, і відчайдушно чіпляємось за минуле. Бо психологічно згодились із тим, що майбутнього немає, і ми маємо самозакуклитись у вічному теперішньому.

А так не буває.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram