Тарас Чорновіл днями бідкався, що депутати просто ігнорують сесійну залу, не відвідують голосувань тощо. 

У мене питання – цілком дилетантське (але мені справді дуже цікаво): хіба президент не має повноважень видати "указ" чи як його там, який мав би чинність закону, і, згідно з яким, три прогули без поважної причини автоматично позбавляли би депутата його мандата, й у відповідному виборчому окрузі призначалися б позачергові вибори? (Які спонсорувати мусив би вигнаний із депутатів – без права балотуватися.)

Читайте також: Чого й у який спосіб домагаються проросійські реваншисти

Щодо поважних причин: 1) смерть; 2) важка хвороба з перебуванням у стаціонарі; 3) закордонне відрядження у складі парламентської делегації.

Певно, мені скажуть: так не можна. – Чому? – Бо не можна, щоб було правильно і як годиться. Треба, щоб було неправильно і якнайгірше. – А це чому? – А тому, що ми, українці, в переважній більшості втратили почуття сорому. Нам насрати, який ми маємо вигляд, як на нас дивляться, як бачать. "Поганому виду нема стиду".

Спитаюся: ми з ким воюємо? Із росіянами? А чого? Бо вони на нас напали. Так. А ще чого? Бо моторошно нам робиться від того, що ота маленька різниця, що між нами ще лишається, може взагалі зникнути. Ми ж бо різні… Та невже! Справді різні? Не схожі? Не верзіть дурниць! Покручено і майже викорінено не саму лише мову. Втрата сорому, відповідальності, хазяйновитості (отого "куркульства") – це і є ознаки того, що ми в переважній більшості геть зросійщені.

Читайте також: Як в Україні одночасно може виявитися 28 членів ЦВК

То чого ми тоді взагалі борсаємося?

Як можна дивитися на цих суддів, цих проросійських депутатів? Не розумію. Не розумію, бо й сам дивлюся й нічого не роблю. А отже – так мені й треба!

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram