Журналістика, як відомо, – друга найдревніша професія. Після проституції: у царині першого із ремесел повії торгують тілом, а у другому – совістю і розумом.

Якщо би належало номінувати головного прапороносця професії №2, то я особисто називаю без будь-яких сумнівів  ім'я директора московського бюро "Нью-Йорк Таймс" Волтера Дюранті.

Хоча трагічний і повчальний парадокс у тому, що  його було номіновано на найвищу у США і, можливо, найпрестижнішу у світовій журналістиці Пулітцерівську премію.

Попросту ця повія переконувала у минулому столітті цивілізований світ, і небезуспішно, зі шпальт флагмана світової преси, що в СРСР голодомору нема і не може бути.

У цьому його переконав особисто Сталін, оскільки  кремлівський м'ясник дав чи не єдине інтерв'ю саме цьому носію "свободи слова".

Читайте також: Експерт: Вакарчуку заради президенства доведеться ризикнути усім – репутацією та кар’єрою

Тоді, у міжвоєнний час, як і тепер, відносини між Москвою і Вашингтоном були непростими. Коли зараз ці відносини стоять за крок від розірвання на дипломатичному рівні, то тоді дипломатичних зносин не було взагалі. І народовбивство голодом мільйонів українців було хоч і не єдиною, але чи ненайбільшою перепоною визнання комуністичного, тоталітарно-терористичного режиму, встановленого у Росії у 1917 році.

 І врешті, друга найдревніша таки спрацювала. Коли найбільший в історії людства голокост досяг свого апогею на українських чорноземах, США встановлюють із Радянським Союзом дипломатичні відносини саме у 1933 році.

На честь цієї події Москва влаштовує  грандіозний прийом у нью-йоркському готелі "Волдорф Асторія", на якому Волтер Дюранті стає головним героєм в оточенні буржуазної публіки, яка помирилась із кремлівськими канібалами і давилася чорною ікрою на сталінському обіді.

Фабула – трагічно повчальна, яка час від часу виринає у вигляді потворних дежавю.

Доволі зримо, хоча не у таких масштабах, асоціююються із прийняттям в "Асторії" майже столітньої давності теперішні   регулярні зібрання, здебільшого, пенсійного клубу міжнародної політики, на уже не Ялтинській “стратегії” провідного стовпа української олігархії Пінчука, яку я називаю "вечорницями у Кучми", оскільки Леонід Данилович у таких спосіб демострує, хто у домі хазяїн, і яка сім'я на берегах Дніпра зберігає статус августішої.

Треба віддати належне, що дверецький, як Пінчука називає Олексій Подольський, не скупиться. На "скупку" крутих західних любителів "халяви". В тому числі – на купівлю зговірливих носіїв  другої найдревнішої.

Мушу сказати, що доволі часто переглядаю  програму на Бі-Бі-Сі Hardtalk (Важка розмова), у якій лондонська телезірка Stephen Sackur (Стівен Сакур) заганяє  в кут найтоповіших плеймейкерів світової політики, і не тільки.

 Тут треба визнати – робить Стівен свою роботу доволі фахово. Тому приємно було побачити на панелі (слово яке файне для двох професій) згаданої "стратегії" відоме обличчя.

А далі... Отут й згадався пулітцерівсько-сталінський лауреат.

Дюранті не перевелися.

Лондонський найманець влаштував допит Юлії Тимошенко виключно за темниками Банкової. І робив він це настільки огидно і принизливо для самого себе, що й сам Дюранті би позаздрив.

Британець зачатав перший темник – чому ви виступаєте проти реформ? Тимошенко нагадали британському корифею, що його професія журналістика – це оперування фактами і попросила уточнити — проти яких реформ  саме? Назвіть,  будь ласка, пане містер, хоч одну. Візаві почав ритися у вручених йому для озвучення паперах. Але відповіді не знайшов.

І зал вибухнув реготом.

Відтак пішов темник №2 – як ви збираєтесь йти на вибори, коли ви – ставленниця Москви. Очевидно, на відміну від крутого “патріота”, який вручив цей темник. Тимошенко лише перепитала, чи відомо високому і недешевому гостю, що вбивця Янукович був маріонеткою Москви, і саме за вказівкою звідтам запроторив її у в'язницю. В той час же час, коли “патріот” за погодженням з Москви посів посаду міністра економіки.

Треба було бачити, як містер Сакур кліпав очима від такого повороту теми.

Відтак він витяг наступний темник і висунув серйозне звинувачення – як Тимошенко сміє говорити громадянам, що вона на посту президента знизить тарифи?

Звідки йому було знати, що ці державні податки діюча нині влада підняла у 7 разів, тим самим у стільки ж разів опустивши рівень життя людей, які борються за виживання в умовах соціального геноциду або масово у нечуваних масштабах емігрують із країни, у якій “перспектива” є тільки для олігархату, який найняв такого вправного темникаря.

Читайте також: "На форуме YES Тимошенко выступила как будущий президент", – политолог

Співбесідниця попросила посланців розмаїтих країн і народів підняти руку – у якій західній державі  ціна на газ встановлюється постановою уряду за вказівкою президента? Нема таких, і не може бути у демократичній країні, у якій ціни встановлює єдиний демократичний володар – ринок.

Чи дійшло до містера Сакура, що регіт у залі – то люди сміються з нього?

 А може у глибині душі він збагнув, що його підставили господарі тусовки зі своїми темниками?

Але тут нічого не вдієш: діє закон українських вечорниць — грай або гроші віддай, Стьопа.

Доречним було резюме Тимошенко, яка нагадала містеру Стівену Сакуру  про долю ще одного видатного медіаспеціаліста, який за десятки мільйонів доларів вбивці Януковича  влаштовував їй “харт” у світових ЗМІ, коли вона перебувала за гратами московських міоріонеток.

Звати цього пана Пол Манофорт, який щойно осуджений  у США до довічного ув'язнення.

Буде відбувати за всіх минулих, теперішніх і майбутніх дюранті.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram

Василь БАЗІВ, для UAINFO