За даними низки серйозних цьогорічних соціологічних досліджень, помітно більше половини громадян України стабільно й однозначно підтримують європейський вибір держави, пов’язуючи своє майбутнє зі спільною Європою. Таким чином, європейське майбутнє стало одним із головних ідентитетів сучасних українців. Додамо, і фактом утвердження колективної ідентичності – "європеєць".

Читайте також: Чого очікувати українцям від бюджету-2019

Як відомо, під колективною ідентичністю в сучасній науці розуміється певний образ, уява, який група ототожнює із собою і з яким співвідносять себе всі члени групи. Колективна ідентичність як сукупність уявлень формує консолідовану позицію та мотивацію індивідуальної й групової поведінки, формуючи образ колективного "Я". І це колективне "Я –європеєць" розпочинається із європейського вибору як відповіді на ті виклики, які історія поставила перед сучасним українством.

Та все ж варто розібратись, що конкретно означає для теперішньої України зроблений нею вибір. Саме сьогодні, і саме в цій реальній ситуації.

Не секрет, що під європейським вибором абсолютна більшість українців має на увазі такі речі, як-от: рівень доходів та життя як у європейців; дотримання прав людини; реальну демократичну систему державного управління; прозору й максимально чесну політику; мінімальний рівень корумпованості чиновництва та владних еліт; високий рівень медичного обслуговування та освітніх послуг усіх рівнів навчання; свободу слова та думки; толерантність у ставленні одне до одного в соціумі і таке інше.

Як бачимо, європейський вибір українців пов'язаний з абсолютно позитивними характеристиками та завищеними очікуваннями. Зрештою, вже прозвучало чимало застережень щодо ідеалізації українськими громадянами сучасної Європи. Маємо визнати, що українці справді мають свій, значною мірою, міфологізований та ідеалізований образ Європи. Проте, видається, що це не так вже й погано, адже цей міф є продуктивним і, на відміну від антиутопії «русского мира», спрямований у майбутнє.

І все ж будувати те спільне українське євромайбутнє краще на твердому фундаменті максимального розуміння, що чекає державу і націю, яка твердо вирішила йти до Європи. Звичайно, у достатньо віддаленій перспективі маємо отримати все те, що вкладають сучасні українці в поняття євровибору. Але в теперішній реальності варто би усвідомлювати, що євро вибір – це продовження гібридної війни з неоімперією Кремля у досить значній часовій перспективі, навіть, якщо буде припинено гарячу фазу протистояння на Сході, і навіть коли не буде Путіна, конфлікт між двома державами залишиться, адже по кордону України з Росією проходить сьогодні цивілізаційний та світоглядний розлам. І експансію  відроджуваної імперії Україні доведеться зупиняти буквально власним тілом.

Адже Україна є брамою Європи, як влучно назвав її лауреат шевченківської премії минулого року Сергій Плохій. Як ворота Європи країна має бути міцною і незламною, бо зворотне для неї означає поділ на шматки та чергову втрату державності.

У певному розумінні, теперішня ситуація для українців простіша й прозоріша, оскільки туман багатовекторності з його ідеологічними різноспрямованими метаннями, розвіявся. Хоча за 27 років власної незалежності, яка (до речі) розпочиналась із орієнтації більшості населення України на Європу, країна борсалась у найрізноманітніших проектах власного "віртуального" майбутнього. Не в останню чергу завдяки формуванню олігархічно-кланової системи, простимульваному, насамперед, орієнтованим на Росію "югавастоком страни".

За роки незалежності виникає низка альтернативних проектів майбутнього України: від ізоляціоністських до неоколоніальних. Ще добре пам’ятний період, коли "супер"-політолог В. Малінковіч з усіх можливих ЗМІ віщав про остаточний демократичний вибір Росії та необхідність Україні рухатись у Європу у фарватері РФ. У 2003 році, тобто вже після того, як режим Путіна повернув радянський гімн, розправився з більшістю незалежних телеканалів і влаштував гекатомбу глядачів «Норд-Осту», він категорично стверджував:

"…Никаких оснований противопоставлять Росии Западную Европу нет. И Россия, и наша страна уже выбрали стратегическое направление своего развития – это путь в демократическую социально-рыночную Европу". Що вийшло з того "європейського та демократичного", та ще й "остаточного" вибору Кремля, ми бачимо сьогодні.

Варто погодитись із тими аналітиками, які доводять, що Україна як порубіжна країна в разі неприєднання до впливових світових союзів буде постійно знаходитись у загроженому стані, адже специфічними закономірностями, що характеризують країни порубіжжя, є геополітична нестабільність, яка призводить до періодичних втрат політичної незалежності, у тому числі й унаслідок завоювання неєвропейськими країнами, виникнення синтетичних (кросцивілізаційних) соціокультурних форм та хвилі деєвропеїзації. І в такій ситуації потрібно бути готовими усією спільнотою довести спроможність відстояти свій європейський вибір.

Читайте також: Міфи про українську мову та її походження

Отож можливо, що Тимчасова спеціальна комісія Верховної Ради України з питань майбутнього, яка виникла у 2015 році, а через рік "наказала довго жити", вже й справді не потрібна Україні. Країна вже має чіткий орієнтир на європейське майбутнє. Питання за механізмами й здатністю нації до наполегливої праці у цьому напрямку, не забуваючи про постійне зміцнення себе як брами Європи, насамперед, в іпостасі власної армії та згуртованої нації.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram