В останній день січня правління Нацбанку вирішило залишити облікову ставку на рівні 18%, пише у своєму блозі на "Новому часі" колишній міністр економіки України Богдан Данилишин. Серед економістів, переконаних, що пріоритетне завдання нинішньої України – це зростання економіки, таке рішення не викликало схвалення. З одного боку, багато хто й не очікував зниження ставки. З іншого – аж ніяк не позбавлена підстави думка, що досить високі ставки за кредитами реальному секторові економіки – на які хай і опосередковано, та впливає облікова ставка НБУ – не сприяють прискоренню зростання ВВП.

Торік українська економіка виросла найбільше за останні сім років – на 3,3%, згідно з оцінками Національного банку. Та цього року, за твердженням самого правління НБУ, через жорстку монетарну політику, необхідну для зниження інфляції, та стриману фіскальну політику, обумовлену погашенням значних обсягів державного боргу 2019-го, зростання реального ВВП може сповільнитися до 2,5%. Тому низька інфляція яи падіння росту ВВП? Тому деякі експерти і сподівалися боязко на зниження облікової ставки. Тим паче, що за підсумками 2018 року інфляцію вдалося утримати в межах однозначних показників.

А ось кредитування підприємств за минулий рік зросло лише на 3,8%. З урахуванням того, що відношення виданих банками кредитів підприємствам до ВВП – на рівні близько 30%, такі темпи зростання кредитування не додають оптимізму.

Є ряд факторів, що стримують активізацію кредитування, й високі ставки за кредитами –  один із них. Чи мають банки стимул кредитувати промислових виробників, коли можна без найменшого ризику вкласти гроші в державні цінні папери та депозитні сертифікати, ще й із досить привабливою прибутковістю? Питання риторичне. Напевно, тому деякі фахівці виступали за зниження Нацбанком облікової ставки – щоб дати сигнал про зменшення привабливості цінних паперів уряду та НБУ, що певною мірою стимулювало би банки активніше кредитувати реальний сектор економіки.

Читайте також: Малими кроками до фінансової лібералізації: топ-10 змін від НБУ

Безперечно, номінальний якір у вигляді цілі за інфляцією можна досягнути лише за великої довіри до дій монетарної влади. А щоб заслужити довіру, необхідно йти на певні витрати заради поставленої мети. Та питання в тому, чи завжди поставлена мета виправдовує засоби? Особливо, якщо побічним ефектом є відсутність сприяння зростанню економіки.

Нобелівський лауреат Джозеф Стіґліц писав: "Багато колишніх комуністичних країн у більшості своїй звернулися до капіталізму, але деякі з них вибрали спотворений варіант ринкової економіки. Вони поміняли свого бога Карла Маркса на нового – Мілтона Фрідмана. Та нова релігія добре їм не служить". Цінова стабільність – благодатне середовище для економічного зростання, але ніяк не фактор зростання. Проведена останніми роками в Україні монетарна політика підпорядкована благим намірам приборкання інфляції та стабілізації фінансового сектора, проте не особливо враховує динаміку розвитку реального сектора економіки. Вона здійснювалася певною мірою окремо від реальних економічних і соціальних процесів.

Наслідком досить високих кредитних ставок, зумовлених рівнем облікової ставки НБУ, стало недостатнє завантаження виробничих потужностей більшості галузей промисловості України. Тобто їх потенціал значною мірою не використовується. За підсумками дев'яти місяців 2018 року в структурі капітальних інвестицій банківські кредити становлять 7%, в той час як власні кошти підприємств – 73,2%. Такі джерела інвестицій як кошти місцевих бюджетів і гроші населення на будівництво житла за питомою вагою перевершують банківські кредити.

Нам потрібно рухатися до того, щоб пріоритети у грошово-кредитній сфері за змогою збігалися з пріоритетами в розвитку реального сектора економіки. Реалізація монетарної політики повинна відбуватися разом із промисловими пріоритетами. Саме в реальному секторі створюються умови для зростання та модернізації економіки. Але можливості банківської системи використовуються не повною мірою.

Монетарна політика зокрема повинна сприяти економічному зростанню, а не тільки служити засобом боротьби з інфляцією. Така боротьба сприяє стагнації кредитування, робить економіку України менш стійкою до впливу зовнішніх шоків. У сьогоднішній ситуації вона за всяку ціну призведе до обмеження потенціалу економічного зростання. Деякі фахівці певні, що вже привела.

Читайте також: Brexit може стати серйозним викликом для економіки ЄС, що негативно позначиться на Україні

Кредит трактується як канал, що збільшує кількість грошей в обігу, й у цьому сенсі він приховує загрозу підвищення інфляції. Щоб нівелювати негативні нюанси, розширення кредитування слід спрямовувати на оновлення й модернізацію основних фондів, підвищення якості продукції та стимулювання зростання ефективності праці.

Політика високих відсоткових ставок, яку нині реалізує НБУ, має право на життя, оскільки дозволяє істотно обмежити темпи інфляції, а отже сприяє зростові витрат у вітчизняних виробників. Сприяє вона й більшій стабільності валютного курсу. Та ця політика була б ефективніщою в умовах високої інвестиційної активності й за вищих темпів економічного зростання. Спроба погасити інструментами монетарної політики всі цінові шоки в умовах малої відкритої економіки, залежної від світових цін на сировину, не може привести до комплексного успіху.

Рішення Нацбанку щодо збереження облікової ставки має безумовну цінність у світлі свого основного завдання – забезпечення стабільності національної грошової одиниці. Та ці ж дії не синхронізовані з головним завданням економіки нині – прискорити темпи зростання, що відобразиться на підвищенні рівня добробуту громадян.

Не всім колегам із Нацбанку сподобаються мої слова, та нам усім дуже важливо розуміти: НБУ – це не Банк Англії чи Національний банк Швейцарії. Реальність деформованого фінансового ринку інакша. Фахівці з монетарного блоку обґрунтовують рішення щодо облікової ставки цікавими та прогресивними речами. Однак чи так уже доцільно говорити й робити так, наче ви перебуваєте в лондонському Сіті чи неспішно прогулюєтеся вулицями Вашингтона?

Проблема в тому, що НБУ – інтелектуальний лідер серед держорганів – намагається грати роль банку розвиненої економіки, а отже й діє – "не за розміром одягу".

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram