MENU

Білозерська: Наша війна триває. Усі, хто на фронті – є по суті добровольцями

6318 2

Фото - ФБ Олени Білозерської

Десятиліттями після Другої світової (та й Першої також) у художніх творах піднімалася тема, як війна ламає, чи пак перекроює людські долі. Хтось був студентом-відмінником, на нього чекало майбутнє блискучого науковця, але почалася війна і він став танкістом. І так далі. 

Мене це теж стосується – в енному ступені, мабуть.

За першою освітою я бібліотекар-бібліограф. Колись дуже давно працювала в Національній парламентській бібліотеці. Потім, після вдало написаної статті, мені запропонували роботу в газеті, і 10 років, з 2004 по 2014, я працювала у журналістиці. 

Паралельно беручи участь у різноманітних військових вишколах. Коли я цим займалася, не вірила, що колись реально буду воювати. Бо, по-перше, як і більшість, не вірила, що в Україні можлива війна, по-друге, навіть якщо вона почнеться – вважала, що воюватимуть лише військовослужбовці, в т.ч. ті, що з початком війни запишуться в армію добровольцями.

Читайте також: Мочанов: Моя война – мой долг. Иначе здесь будет другая страна

Я тверезо дивилася на свої можливості, в першу чергу фізичні, і розуміла, що ніхто мене до війська не візьме. Я була дитиною "від книжки", а не "від спортзалу", і до того ж дівчина. Думала, що моя особиста участь у війні, якщо вона все ж почнеться, зведеться до написання репортажу з блокпоста, з якого іноді буде чутно автоматні черги (бо далі мене ніхто не пустить).

Але виникли добровольці.

Різного віку, різних політичних поглядів і освітнього рівня. Багато старих. Багато хворих. У "форме №8" ("что достали, то и носим"). Меншість, як наша група, вивчили тактику ще до війни і були екіпіровані на рівні сьогоднішніх ЗСУ. Більшість – у кросівках і казна в чому, воювати не вміли, в атаки ходили приблизно так, як на Майдані, несли шалені втрати – але звільняли українські населені пункти.

Тоді й стало зрозумілим, що абсолютно всі проблеми і перешкоди – ніщо, що має значення лише мотивація. Це стало неофіційним девізом, з яким живу й досі.

З бібліотекарки і журналістки вийшов воїн – далеко не найкращий, але ж і не найгірший теж. Оце коротко про те, що таке добровольчий рух.

Я була в добровольчому русі – спочатку в ДУК ПС, потім в УДА – близько 4 років. Сьогодні я офіцер Збройних Сил України. У мене буває враження, що мої батьки досі не усвідомили, що їхня донька брала участь у бойових діях і є нині військовослужбовцем.

Читайте також: Американський приклад зразкового українця

Якщо чесно, я ще сама це не до кінця усвідомила. Абсолютно чужа доля, ніби вичитана з книжки, яка стала моєю. Бувало різне, але я жодної миті не пошкодувала про це.

Доля була милостивою до нас – більшість моїх побратимів дожили до сьогоднішнього дня. Багато хто досі воює. Не оформлені офіційно добровольці потроху починають отримувати визнання – щоправда, поки що лише на регіональному рівні.

На фото посвідчення, яке сьогодні, у День добровольця, за довіреністю вручили моїй мамі.

Ми тут, ми нікуди не ділися. Наша війна триває. Ми добровольці. Усі, хто на фронті – є по суті добровольцями.

З Днем добровольця!

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і Telegram

Олена БІЛОЗЕРСЬКА


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



38022.txt Открыть с помощью Google Документы Отображается файл "38022.txt"
Правила коментування »  

Новини