Мені часто ставлять питання про те, яку зовнішню політику має проводити Україна. Куди нам дивитися – на захід чи на схід? З ким дружити і кому догоджати?

Упевнений, що ми, українці, нікому не маємо догоджати. Скажу більше – ніхто окрім глобального агресора цього і не хоче. І ніхто не має права нас вчити і тикати носом, що нам робити, куди дивитися і кого слухати.

Ми маємо поважати самі себе. За свою позицію, власні дії, перспективні бачення, партнерську відповідальність. Маємо бути гідними і достойними. І тоді наш зовнішньополітичний курс буде теж гідним і стабільним, на благо нашого майбутнього. І поважати нас будуть і сусіди, і вороги.

Та однозначно – як в житті громади, так і особливо на міжнародній арені – нам потрібні союзники і партнери. А для цього передусім необхідно стати тією державою, яку хотіли б бачити союзником інші країни.

Що це означає? Ми всі, тобто суспільна громада на кожному місці, маємо легалізувати цивілізаційний вклад нашої нації у справу миру і процвітання мирного світу. Це означає, що Україна-держава своєю оптимальністю, модерновістю, сучасністю і перспективністю має довести свій міжнародний статус від ситуативного регіонального лідера (узгоджені санкції ПАРЄ щодо РФ) до цивілізаційного арбітра людяності і гуманістичності. За цю геостратегічну позицію давно, якщо не весь історичний період існування людства, йде суперництво і навіть боротьба між країнами.

Читайте також: Путину не нужен Зеленский: Медведчук борется не за власть, а за то, чтобы Украина передумала сопротивляться

Геополітичне суперництво відноситься до мирного часу, коли держава зростає насамперед за рахунок свого економічного становища, до якого додається як мінімум високий добробут населення та міцна армія.

Сучасна геостратегічна боротьба триває тоді, коли відбувається збройне протистояння прямої, опосередкованої та відкладеної мілітарної дії. Історично ми, українці, існуємо у самому вирі цієї боротьби. Зрештою зараз ми маємо перед собою історичне зобов’язання легалізувати для себе і міжнародної спільноти наше власне з давніх-давен місце на міжнародній арені.

Для цього нам потрібна чітка зовнішньополітична стратегія. Але не просто за старими лекалами традиційних підходів. Натомість потрібен сучасний комплекс геостратегічних дій-наступів. Відповідальність за розробку такого документу мав би нести інститут президента. Але і інститут цей потрібно теж створювати і причому – невідкладно. Вважаю, що новообраний президент, який за Конституцією відповідає за цей напрям, вже найближчим часом має представити до оновленої Верховної Ради такий документ-матрицю зовнішньополітичної візії «Україна-світ».

Це має бути інноваційно-перспективне бачення місця України на світовій арені і регламентна версійно-геостратегічна парадигма міжнародного шляху до означених цілей, мети і місії.

Зараз, коли світ масштабно, в цифрових технологіях і потокових сервісах мультифункціоналу, відкривається, нам варто відмовитися від зайвої і навіть злочинної утаємниченості в багатьох сферах. І, як це не дивно звучить, у зовнішньополітичній також. Варто усвідомити, що нині майже нічого не можна приховати, особливо певні наміри на міжнародній арені. То ж грати відкрито стає більш достойною і вигідною позицією мирної держави, ніж домовлятися «підкилимно», особливо із «одержавленими» диктаторськими режимами, що сповідують агресії всіх видів та форматів, і навіть гібридні практики тероризму. Бо потім доведеться виправдовуватися під міжнародним тиском в разі якогось витоку інформації, тобто програвати все набуте. А те, що такий витік в нинішніх умовах гарантований ще до початку перемовин, видно із аналізу сучасного міжнародного переговорного процесу.

Читайте також: Що ховається за публічним конфліктом Зеленського і Клімкіна

Важливим стає не факт перемовин чи предмет домовленостей, суттєвішим є те, хто першим оприлюднить інформацію, під яким кутом таке висвітлення відбудеться і якого рівня домінування ці трактування набудуть в процесі post-truth.

Тому коли ми говоримо, що хочемо жити в новій країні, хочемо позбавитися традиційного розподілу на тих, хто щось знає і тих, кому знати зась, то маємо вимагати від очільників держави поваги до себе, зокрема через відкритість всіх сфер життя і зовнішньої політики передусім.

Підіб’ємо підсумки.

Зовнішня політика вже максимально відкрита, одночасна і швидка. Це сьогоднішній стан глобального світу.

Ми знаємо, розуміємо і здатні реалізувати новітні регламенти міжнародної дипломатичної потуги України. Ми можемо і навіть зобов’язані дати дипломатам оптимальну організацію, ефективну реалізацію, системне впровадження української стилістики в роботі дипломатичного корпусу, який, сподіваємося, найближчим часом буде демонополізовано.

В умовах децентралізації актуальною стає нова парадигма публічності – кожна громада України має вчитися дипломатії і застосовувати її принципи у своїй діяльності. Бо всі ми живемо в глобальному світі мирної цивілізації.

 Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram