Німеччину вжахнув теракт антисемітського спрямуван­ня. Нещодавно в місті Галле, розташованому у східнонімецькій федеральній землі Саксонія-Ангальт, злочинець-правоекстреміст намагався прорватися в синагогу, щоби влаштувати там масове вбивство. Коли це не вдалося, він просто на вулиці, доки його не заарештували, застрелив двох людей, пише для "Тижня" Ріхард Герцінґер

Це, очевидно, остаточно розбило довго плекану ілюзію, що правоекстремістський тероризм у його новому вимірі Німеччини не стосується. Утім, щонайпізніше з масовим убивством на початку серпня 22 людей в Ель-Пасо, що в американському штаті Техас, стало зрозуміло: поруч з ісламським тероризмом тепер ми маємо справу із серйозною міжнародною терористичною загрозою і з боку крайніх правих. Як і міжнародний джихадистський тероризм, правоекстремістське насильство не центрально-кероване, а складається з окремих індивідів чи малих груп, що діють "спонтанно", відчуваючи потребу ознаменувати свої апокаліптичні послання вражаючими кривавими злочинами.

Починаючи з Андерса Брейвіка й убивці 51 мусульманина в новозеландському Крайстрчерчі аж до кілера в Ель-Пасо, який цілився переважно в латиноамериканських емігрантів, праві терористи у своїх злочинах спираються на схожі сумнівні "маніфести", які курсують мережею та діють як закодовані заклики до вбивств. Отже, якщо праві терористи також не хочуть бути зв’язані тісними організаційними структурами, разом їх тримають і підбурюють так само широко розгалужені, як і вузько орієнтовані мережі в цифровому Всесвіті.

Читайте також: Чотири правди про сучасний тероризм

Тому експерти й сумніваються, що серію вбивств терористичної групи "Націонал-соціалістичне підпілля" (NSU), яка між 2000-м і 2007 роками забрала життя 10 людей, скоїли лише троє відомих членів терористичного угруповання й нечисленні помічники, як встановила німецька юстиція. Позірну відокремленість злочинців однак раз по раз використовують як привід оголосити тероризм психопатичним маргінальним феноменом. Окрім того, обидва варіанти тероризму дедалі більше уподібнюються одне одному за способом дій. І навіть якщо здається, що гадані антиподи ісламізм і правий екстремізм принципово відрізняються у виборі груп жертв, які стануть об’єктами їхніх злочинів на ґрунті ненависті, в якомусь сенсі між ними панує цілковита згода: їхній нав’язливий антисемітизм робить євреїв мішенню для обох сторін.

Минулої осені постріли правоекстремістського терориста під час нападу на синагогу в Пітсбурзі забрали життя 11 людей. Цей найбільший в історії США напад на єврейський центр, безсумнівно, унаочнив, що спрямований на знищення антисемітизм незмінно становить ідеологічне ядро крайніх правих. Навіть якщо в Німеччині правоекстремістський тероризм (також із єврейськими жертвами) був і раніше, то сьогодні він переживає особливе піднесення.

Завдяки інтернетові й соціальним мережам правоекстремістська пропаганда поширюється значно швидше й ефективніше. А завдяки успіхам АдН, у якій межа між націонал-консерватизмом і відкритим правим екстремізмом розмита, готові до насильства крайні праві відчувають підтвердження свого бачення, що незабаром відбудеться своєрідне народне повстання, а з ним і кінець ненависної демократичної системи. Тому щораз більше злочинців-одинаків вважають, що кривавими актами вони повинні пришвидшувати гаданий розпад чинного устрою.

Читайте також: Токсичний гумус французьких "жовтих жилетів"

Потужну підтримку крайнім правим надає російський путінський режим, як матеріальну, так і пропагандистсько-ідеологічну. Путінську націоналістичну й антиліберальну систему влади праворадикали бачать доказом того, що історичну переможну ходу "лібералістського" мультиетнічного суспільства, яку довго вважали неминучою, можна успішно стримувати й навіть відвернути. Скидається на те, що замість ненависного глобалізованого "One World" історично вирішальними величинами, як результат історії успіху путінізму, знову стають етнічно та "культурно" гомогенні нації.

Однак у Німеччині в так часто хваленій "боротьбі проти правих" практично не говорять про зв’язок між посиленням правого націоналізму та довгою рукою Путіна. І не дивно, адже це спантеличило б не лише партію "Ліві", наступницю СЄПН, а й деяких провідних соціал-демократів, які наполегливо обстоюють зняття санкцій із Москви та "нормалізацію" відносин із російською мафіозною державою. Їм довелося б пояснювати, чому у справі симпатії до Путіна вони в одному човні з так активно поборюваними ними правими.

Наскільки великим є небажання німецької політики та громадськості говорити про залученість Кремля у злочини на німецькій землі, демонструє інше вбивство, яке нещодавно сталося в Берліні. Наприкінці серпня серед білого дня в одному з парків застрелили чеченського дисидента. Попри те що все вказує на вбивство, скоєне на замовлення російських спецслужб, федеральний уряд досі не зробив жодної заяви щодо цієї підозри. Вочевидь, задля уникнення конфлікту з Москвою, тезою про терориста-одинака задовольняться і в цій справі. 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube