У кожному своєму зверненні до громадян Володимир Зеленський говорить про необхідність якнайшвидшого завершення війни. І це зрозуміло. Новому президентові нічим похвалитися навіть перед власними прихильниками.

Велика частина пропонованих ним змін є катастрофічно непопулярними. Українці виступають проти відкриття ринку землі – я навіть не стверджую, правильно це чи ні, це просто дійсність. Влада не має змоги знизити комунальні тарифи. Більшість у парламенті розсипається з огидними скандалами. І це тільки початок ерозії дилетантської влади. Що залишається Зеленському? Говорити про мир. Хто може бути проти миру? Чому про мир не можна говорити з Путіним?

Читайте також: Пастка для Молдови спрацювала. Україна – наступна?

Зеленський не може – та й не хоче – вибудовувати відносини з Путіним на рівних. Він постійно ініціює спілкування з російським президентом, а в результаті цього спілкування виграє тільки Путін. Згадаймо бодай одну історію з Цемахом, а далі буде ще чимало таких історій. Зеленський спілкується з Путіним не як глава держави із главою країни-агресорки, а як перший секретар ЦК компартії України з генеральним секретарем ЦК КПРС. І при цьому переконує самого себе й нас, що Путіна дотиснули. 

Хто ж це дотиснув? Путін виставив умови, Зеленський їх виконав, Путін погодився приїхати. І при цьому Путін – зовсім не сильний політик, за останні роки ми могли в цьому переконатися. Сила Путіна – у слабкості Зеленського. У слабкості України. Росія після провалу проекту "Новоросія" працювала заради цієї слабкості, увійшла в тактичну згоду з українськими олігархами й виграла. Й отримала того партнера, якого бажала. Тепер залишилося змусити цього партнера погоджуватися з новими й новими умовами, аж до повної відмови від досягнень, які оплачені кров'ю та здоров'ям тисяч людей.

Читайте також: Шестимісячний Зеленський досі лишається президентом-обгорткою – Казарін

Зеленський часто говорить про необхідність закінчити війну, але ніколи не говорить про те, як саме він хоче її закінчити. Одначе це і є найголовнішим. Саме від цього залежить майбутнє нашої країни. Саме від цього залежить, чи стануть знову вбивати українців і чи не опиняться окупованими нові регіони України. 

Нам потрібні не слова про закінчення війни. Нам потрібен чіткий, прозорий і зрозумілий план її закінчення. Це може бути план перемир'я. Це може бути план перемоги. Але це не може бути план капітуляції перед ворогом. Капітуляція – це не мир. Капітуляція – це пролог до вибуху в самій країні, ця умова для нових територіальних захоплень. Капітуляція – це війна.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube