Віднині – із 21 січня 2020 року – коротюсінька й затишна вулиця Пасічна у Кременці, де працював і мешкав останні роки життя славетний український Кобзар і де нині живе його дружна та сім'я, носить його високе ймення – Василя Жданкіна!

Родина, друзі, колеги великого українця висловлюють слова величезної вдячності кожному, хто писав листи підтримки, переживав, хвилювався, молився. На адресу міської ради Кременця в ці дні надійшло багато листів із усього світу, в яких висловлювалася одностайність – вулиці імені Василя Жданкіна у Кременці бути!

Але ми вже давно йдемо вулицею Василя Жданкіна. Ще відтоді, коли у вересні 1989 року він відважно ступив крок уперед і на фестивалі "Червона рута" заспівав "Ще не вмерла Україна".

Читайте також: Загинув легендарний бард Василь Жданкін

У підручниках з історії України Василь завжди фігуруватиме як перший виконавець майбутньої головної пісні незалежної України на великому концерті в часи СРСР.

У серці кожного, хто бодай раз зазнав розкоші від зустрічі з його неповторним тембром, хто, хоча б на мить, оцінив щире золото його інтонацій і хто, хоч подумки, зміг пережити з Василем Жданкіним незагоєний душевний біль незліченних поколінь князів і гречкосіїв, козаків і священиків, воїнів і поетів за несправдженою українською мрією, співак займає особливе місце.

У його житті було багато випадкових, але надзвичайно цікавих, колоритних і доленосних історій, про які можна писати книжки. Народився Василь Жданкін на Кубані. Разом із батьками дворічним переїхав у село Білокриницю (неподалік Кременця), що на Тернопільщині.

Кременець, 2010 рік. Світлина Михайла Маслія

Читайте також: Трагічна смерть Жданкіна. Чи доживемо до тих часів, коли митця поважатимуть за життя?

Змалечку полюбив народний спів. Згодом дитячий, а пізніше й юнацький слух звабили всесвітньо відомі Робертіно Лоретті й Маріо Ланца. У пошуках самого себе вчився на єгеря, потім на хорового диригента. Але доля розпорядилася так, що став кобзарем.

Свій багатогранний талант сповна розкрив у львівському театрі "Не журись!". Його зірковий час припав на першу "Червону руту" 1989 року, де отримав гран-прі фестивалю. Правда, до останнього свого дня Василь був переконаний, що ця нагорода належить Вікторові Морозову, не лишень його землякові, а й троюрідному братові, який відіграв величезну роль у житті співака.

Після Чернівців Василь став ледь не національним героєм. Але рідному Кременцю не зраджував ніде й ніколи. До останку шалено тішився своїми дітьми – Христинкою та Настею, дружиною Іриною, внучками-улюбленицями Дарусею і Ганнусею. І хотів, хотів співати… І співати...

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube