Чимало запитань отримую зараз у зв’язку із ситуацією, що склалася навколо меморіалу "Бабин Яр". Ці питання природні, бо я багато років займаюсь вивченням історії Голокосту; був у витоків створення Українського інституту вивчення Голокосту "Ткума" та музею "Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні", що у Дніпрі, і керую ними до сьогодні.

Хотів би висловити кілька своїх думок – можливо, не беззаперечних.

1. Бабин Яр є насамперед символом Голокосту – так само, як табір смерті Аушвіц-Біркенау на території Польщі. Але Бабин Яр є також місцем пам’яті багатьох жертв – ромів, радянських військовополонених, українських націоналістів; тих, кого зарахували до числа ворогів нацистського режиму.

Трагедія Бабиного Яру є складником історії Голокосту в Європі; Голокосту на окупованій нацистами території СРСР; на окупованій нацистами території України; в окупованому нацистами Києві.

Крім того, трагедія Бабиного Яру не обмежується хронологічними рамками Другої світової війни, бо була ще Куренівська трагедія; була драма радянської непам’яті про Голокост. Розібратися в надскладних історичних фактах, подіях, явищах і пам’яті про них – справа десятиліть роботи багатьох наукових інституцій, фахівців, і такі спроби неодноразово робили й робитимуть у майбутньому.

Читайте також: Зеленський розповів про меморіал у Бабиному Яру: здивувався навіть ізраїльський журналіст

Торік в Україні зусиллями Національної академії наук України, Міністерства культури й інших представили "Концепцію комплексного розвитку (меморіалізації) Бабиного Яру з розширенням меж Національного історико-меморіального заповідника "Бабин Яр". Її створив авторський колектив на чолі із членом-кореспондентом НАН України професором Геннадієм Боряком. Я мав честь бути одним із багатьох рецензентів цього документу й можу висловити свою високу оцінку цієї великої роботи.

Очевидно, що далека від науки та знання трагедії Бабиного Яру людина не може стати фактичним керівником наукової частини проєкту меморіалу. Хто є або буде таким керівником, поки не зрозуміло, зрозуміло лише одне – професор Карел Беркгоф пішов із цієї посади. Ідеться про відомого фахівця з історії Голокосту, з яким ми неодноразово зустрічалися на наукових конференціях. Професор Беркгоф більше не є головним істориком "Меморіального центру Бабин Яр" і відмовився підтримувати його проєкт "через ідеї Хржановського" – скандально відомого режисера. Статус цієї людини, до речі, не дуже зрозумілий для громадськості: чи є він арт-директором, чи є фактичним керівником і наукової частини проєкту.

2. Вважаю, що провідна роль у створенні національного меморіалу, центру пам’яті національного значення має належати вітчизняним, українським фахівцям (безвідносно до їхнього етнічного походження). Звичайно, з максимально можливим залученням зарубіжних колег, фахівців (тут іще раз нагадаю про Концепцію, створену НАНУ та її партнерами).

Хочу підкреслити, що в нас є дуже кваліфіковані вітчизняні фахівці, які значну частину життя присвятили вивченню та меморіалізації трагедії Бабиного Яру – такі як Віталій Нахманович, відповідальний секретар Громадського комітету для вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру, співавтор Концепції НАНУ; Олександр Круглов, відомий дослідник історії Голокосту; Владислав Гриневич – співавтор Концепції НАНУ, а раніше – концепції (спільно з Павлом-Робертом Магочі) та редактор знакової для світової історіографії книги "Бабин Яр: Історія і пам’ять"; інші колеги.

Читайте також: Держава й місто мають інвестувати гроші в людей, територію та пам'ять. Інакше таких ганебних скандалів не уникнути

Очевидно, що науковим напрямком проєкту має керувати авторитетний вчений, здатний до інтеграції продуктивних ідей і напрямків, і який спирається на українське бачення історії.

Не можу собі уявити, щоб, наприклад, керівництвом створення меморіалу пам’яті жертв геноциду вірмен 1915–1923 років у Вірменії або меморіалу жертвам Громадянської війни в Іспанії у Долині Полеглих призначали представників сусідньої держави, яка має дуже довгу й не завжди добру історію сусідства.

3. Голокост є такою ж складовою частиною національної історії України, як і Голодомор українського народу, депортація кримських татар та інших народів Криму – ті геноциди, яких зазнала Україна. Тому за будь-якої приватної чи громадської ініціативи провідну роль у виробленні політики пам’яті щодо історичної події такого масштабу має відігравати українська держава, співпрацюючи з тими ж громадськими організаціями, науковими фахівцями, музеологами, культурологами тощо.

4. Голокост – як і Голодомор, депортація кримських татар, інші геноциди – не можна висвітлювати однобоко й тим паче іструменталізувати в певних політичних цілях. Гадаю, що маємо говорити обов’язково про такі аспекти геноцидів як трагедія знищення, опір і рятування.

Можна написати ще багато.

Не згадуватиму тут про необхідність і можливі форми громадського обговорення проєкту меморіалу в Бабиному Ярі; про конкурс проєктів тощо, бо історія спроб створення меморіалу в Бабиному Ярі дуже довгай непроста, останній вдалий проєкт облаштування території Бабиного Яру запропонувала UJE ("Українсько-Єврейська зустріч"). Не говоритиму про необхідність компетентності у вирішенні будь-яких питань, зокрема й питань історії.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube