Коли Ви будете питати, чому світ не здригається від жаху, роздивляючись фото із Бучі... Коли Ви побачите сьогоднішні колони автівок з російськими прапорами в Берліні.. Коли Ви будете питати, чому нам не закрывають небо.. Коли Вам буде розривати серце від того, що відбувається в Маріуполі... Коли Ви не зможете зрозуміти, як можна дозволити існувати катівням в підвалах європейської країни, але при цьому купувати російський газ...

Просто згадайте чотирнадцятий рік. Війна була там, на Донеччині і Луганщині. Війни не було тут, пише волонтерка Леся Литвинова, інформує UAINFO.org.

Згадайте як ходили на концерти російських зірок, як їздили на заробітки до росіі, як купували російські товари, як говорили про "не все так однозначно", як дивились на переселенців, як швидко втомилися від війни, як завзято шмаляли салютами в небо...

Ні. Не всі. Але, на жаль, більшість.

Читайте також: Світ після Бучі  

Війна лякає, коли вона стукає в двері. Але, якщо її можна вимкнути разом з телевізором – вона не страшніша, ніж новий фільм жахів. Сплеск адреналіну. Швидка емоція. Звичне життя.

Ні, люди не жорстокі. І країни не жорстокі. Але боліти буде лише те, що поряд. Все інше можна відкласти на потім. І це треба чітко розуміти.

І ще. Війна надовго. Ми бачили лише її початок. І розраховувати нам треба в першу чергу на себе.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube