Через нестачу стабільного поповнення особового складу Росія на початку 2026 року була змушена знизити інтенсивність бойових дій, аби скоротити темпи втрат.

Останній раунд мирних переговорів між Росією та Україною фактично зазнав краху. Після повного дня перемовин у Женеві 17 лютого і оптимістичної заяви представника президента США Дональда Трампа Стіва Віткоффа, 18 лютого зустріч тривала лише дві години, інформує UAINFO.org з посиланням на ZN.ua.

Хоча сторони погодилися щодо "військових питань", зокрема, лінії фронту та протоколів моніторингу припинення вогню, їм не вдалося узгодити діаметрально протилежні позиції щодо територіальних кордонів.

Непоступливість у цих переговорах часто вважають вигідною для Росії. В оточенні Трампа та в деяких європейських столицях поширена думка, що Москва здатна пережити західну підтримку України, спираючись на уявну наступальну ініціативу, перевагу в живій силі та військових ресурсах. Відповідно до такої оцінки, Київ або має швидко погодитися на невигідні умови, або ризикує зазнати значно масштабніших територіальних втрат, зазначає Самуель Рамані, колумніст The Telegraph.

Такий підхід є надто песимістичним і суперечить фактам. Насправді існують переконливі докази того, що час працює на Україну. Хоча після не надто успішного літнього контрнаступу 2023 року Київ досяг небагатьох значних успіхів на полі бою, нині ситуація поступово змінюється на його користь.

Колумніст додає, що з середи по неділю минулого тижня українські сили повернули під контроль 201 квадратний кілометр території на околицях Запоріжжя. Ці здобутки стали найшвидшими за останні два з половиною роки та перевищили темпи російського наступу за весь грудень 2025 року.

Новий імпульс українських військ частково став можливим через проблеми Росії з доступом до систем зв’язку Starlink, однак ключову роль відіграють більш стійкі фактори — зокрема далекобійні FPV-дрони, які здатні вражати цілі на глибині до 30 км і обходити російські системи радіоелектронної боротьби.

Такі технології ускладнюють просування армії РФ і виявляють слабкі місця її повільної бронетехніки, тоді як нові поставки озброєння, зокрема німецькі БМП Lynx KF41, зменшують артилерійську перевагу Росії та підвищують захист екіпажів від дронів.

Рамані додає, що перевага Росії в живій силі значно перебільшена: за чотири роки повномасштабної війни її втрати — загиблі та поранені — могли сягнути близько 1,3 мільйона осіб, і, згідно з українськими оцінками, протягом двох місяців поспіль кількість втрат перевищує темпи набору новобранців.

Оскільки російський лідер Владімір Путін уникає оголошення повної мобілізації, Москва дедалі більше покладається на іноземців — зокрема громадян Куби, Індії та африканських країн, яких вербують високими зарплатами й оманливими обіцянками не відправляти на передову, однак використання їх як "гарматного м’яса" вже шкодить іміджу Росії серед партнерів.

Автор додає, що через нестачу стабільного поповнення особового складу, зокрема обмежені можливості залучення іноземців, Росія на початку 2026 року була змушена знизити інтенсивність бойових дій, аби скоротити темпи втрат.

Водночас економічні проблеми стають дедалі помітнішими: на тлі застою ВВП Центробанк РФ пом’якшив жорстку антиінфляційну політику та знизив ставку до 15,5%, що може поглибити кризу вартості життя й посилити соціальну напругу у великих містах.