Складно прогнозувати наступні дії, коли маєш справу з безумцем. Та ще коли задум виношувався багато років, і роздувсь у голові до нав’язливої ідеї.. Що творець ідеї фікс йтиме до кінця, прагнутиме реалізувати її у повному обсязі, медики сумніватися не радять. Але ж ніхто не відає, якої глибини набула безумна ідея, яким бачиться пацієнтові її вінець – у голову ж, поки він живий, не зазирнеш.

Здавалося б: збройне захоплення у мирний час чужого півострова – це вже надміру, коли весь світ проти.

Здавалося б: річні втрати від нападу на Україну на рівні у 440 мільярдів доларів (і це без урахування втрат від економічних санкцій Заходу) – більш, ніж достатній аргумент, аби «злобний карлик Пу», котрий оселивсь у голові новоявленого фюрера, втихомирив апетити.

А воно – ні. Не зупиняється карлик - упав на дно черепної коробки Путіна й істерично соває ніжками, вимагаючи продовження воєнного банкета.

Не для безумного створіння здорова логіка.

Я вже думаю: може його так викручує тому, що у Криму пролилося мало крові, вродило мало трагедій? Адже для кремлівських правителів, котрі кров звикли виміряти ріками, а нещастя – морями, те, що відбувається у Криму – це не війна з усіма її руйнівними наслідками, а невеличкий пікнічок.

Проте нині мене більше турбує здоров’я не Путіна і мешканців його черепної коробки. Тривожить те, що він зробив і продовжує робити зі своїм народом. Не тому що аж так шкода росіян, хоча серед них немало друзів і просто симпатичних мені людей. Тривожить тому, що їм прищеплюють бацилу ненависті до неросіян, зокрема – до українців.

Нацьковують на сусідів, напускають війною, наче дресированих собак...

Монополізувавши засоби масової інформацію, встановивши тотальний контроль над Інтернетом, Кремль в ім’я безумної ідеї фікс упродовж майже двох десятиліть створював у головах своїх підданих штучну, вигідну йому реальність. Керовану реальність. Реальність, яка не має нічого спільного з тією, в якій існує інший, об’єктивний світ.

І от мені телефонують з Пітера і щиро співчувають: у вас там скрізь банди бандерівців, з квартир вигонять, будинки й машини палять, але потерпіть трохи, ми вас не залишимо у біді. Які війська? – дивуються. – Немає у Криму наших військ. Ви там, бідолашні, сидите й нічого не знаєте…

І жодних аргументів не чують, не здатні сприймати іншої інформації.

Вони читають лише путінські газети, дивляться лише путінські канали і навіть в Інтернеті відвідують лише рекомендовані Путіним сайти.

І якби ж то лише мої давні знайомі з Петербурга...

Нещодавно одне з російських агентств соціальних досліджень провело опитування щодо кримських і навколо кримських подій. Респондентів добирали за класичним зразком, опитували як телефоном, так і на вулицях – тобто, соціальні заміри, якими охопили 4200 осіб з різних регіонів Росії, мають вигляд доволі репрезентативний.

Так от. На запитання «Чи підтримуєте ви ввід військ в Україну?» (без уточнення, про що йдеться – Крим чи й про Донбас з Києвом), 56,8% росіян відповіли «так», 19,6% – «ні». Інтелігентська Москва з її розвиненим, здавалося б протестним електорам дала співвідношення 51 відсоток проти 24, «волелюбний» Санкт-Петербург – 47 проти 31.

Не менш дивовижними виявилися реакція й на друге запитання – «Чи готові ви піти до війська для виконання такої місії або послати на війну свою дитину?». Готовність іти вбивати братів слов’ян або загнати у м’ясорубку війни власних дітей виявило 52% опитаних, серед москвичів таких виявилося 49,8%.

Показовим щодо ступеня фашизації російського суспільства є відповідь на мультиваріантне запитання «До якої ще країни ви підтримали б введення російських військ для забезпечення інтересів РФ?». Найбільше підданих «злобного карлика Пу», котрий оселивсь у голові Путіна, воліють бачити свої війська у Прибалтиці. Не проти московити поглянути крізь приціл також на США з Японією (широта російської душі справді незбагненна!), і звичайно ж, на Ізраїль, де як співав Висоцький, «на четверть бывший наш народ». У цьому розкладі мене особисто здивувало трохи лиш те, що Єрусалим опинився на останньому місці – може, боєздатність тамтешньої армії лякає завойовників?

І нарешті про зброю, якою Захід вирішив застосувати проте Росії. «Чи готові ви до санкцій (неможливості виїздити за кордон, дефіциту іноземних товарів, економічних негараздів тощо) у відповідь на активне використання Росією збройних сил?» – поцікавилися організатори дослідження. І отримали відповідь, якою їхній фюрер може пишатися. Готовність затягнути паски і відмовитися від нинішніх благ в ім’я загарбницьких ідей Путіна виявило 50,4% росіян і 45,2% жителів білокам’яної столиці.

Виходить, «Sieg Heil!» всерйоз розгулявся на російських просторах.

Виходить, «Sieg Heil!» – таки всеросійський…

І від цього – незатишно.

Не лише нам, українцям. Незатишно має бути усьому світові. І чим краще світ це усвідомить, тим краще для нього.