MENU

Чому любов до України називається фашизмом, любов до Росії — патріотизмом?

1195 6

Росія сказала своє слово, але наше прозріння запізнилося. Сотні представників тамтешньої інтелігенції давно підписали листа до Володимира Путіна, схвалюючи військову агресію проти братерської України. Дарма, що серед «підписантів» — купа улюблених з дитинства акторів... А ми ж бо?

 У Києві це сприйняли як сюрреалістичне перекручення очевидних фактів. Віднині зрозуміло, що європейська й російська системи координат геть не схожі. Настала черга своєрідної «чортівні». Відтепер українці вже не розуміють логіки братів-росіян. Але твердо вірять у давню приказку: «Відколупни верхній шар російського демократа й віднайдеш запеклого шовініста»!

У соціальних мережах поширюють короткий анекдот. Росіянин запитує українця: «Яка погода в Києві»? «20 градусів, тепло, ясно». «Брешеш, у вас дощ, гроза й холод»! «Чому?» «Нам усе розповіли на «Першому каналі»! А вам, бандерівцям, постійно промиває мізки Америка»!

Саме тут варто сказати: «Стоп»! Будьте ласкаві, поясніть, чому всім народженим в Україні й тим, хто любить її землю, прапор, мову й пісні, хтось має «промивати мозок»? Чому ми не можемо любити свою державу без будь-яких «промивок»? Чому любов до України називається фашизмом, а любов до Росії — патріотизмом? Ці тонкощі новітньої історії є незбагненними для європейців та й громадян інших цивілізованих країн. Адже диявольські правила гри проти України, які застосовує наш північний сусід, ніколи не були відомі так званому Старому Світові.

Саме тому він, хоч і підтримує нас, але й до сьогодні вагається і має в своїх лавах поодиноких супротивників. Наприклад, у особі голови засідання сесії Конгресу місцевих і регіональних органів влади, яка відбулася в Страсбурзі наприкінці березня. Як відомо, представник України Олексій Гончаренко у футболці з написом «Putin=Hitler» у своєму виступі прирівняв дії російського керівництва щодо Криму до гітлерівської анексії Австрії в 1938 році.

Це викликало граничне обурення голови засідання, який вимкнув мікрофон і істерично пригрозив видалити із залу представника нашої держави. Найбільший казус полягає в тому, що голова президії був саме... австрійцем! Як пояснити цю сліпоту? Хто знає...

Тут саме час згадати вкрай влучні рядки Ліни Костенко: «Це ж треба мати сатанинський намір, чаїть в собі невиліковний сказ, щоб тяжко так знущатися над нами, та ще й у всьому звинувачувати нас»! Що тут додати?

Популярна пісня в Youtube на вірш молодої киянки Анастасії Дмитрук «Никогда мы не будем братьями», музику до якої написав Віргіс Пупшіс (а виконав разом із колегами — литовськими музикантами Яронімасом Міліусом, Кестутісом Невулісом, Гінтаутасом Літінскасом) уже стала своєрідною точкою відліку.

Вона не є ворожою чи агресивною (борони Боже)! Адже протягом 23 років свого існування Україна ніколи ні з ким не воювала і жодній з держав не прагнула розповідати про те, як їм треба жити. Понад те — аж до кінця січня поточного року в нас не пролилося ні краплі крові. Про Росію цього, на жаль, не скажеш.

На її рахунку додалося, щонайменше, чотири жорстокі війни й низка зухвалих кроків на міжнародній арені, які перекреслили численні дипломатичні угоди, визнані всіма країнами ООН. Бісмарк казав, що будь-який договір із Росією не вартий навіть паперу, на якому він написаний. Це зайвий раз доводить докорінну відмінність між нашими державами.

Адже росіяни, так само як і хан Батий, дотримуються єдиного принципу — казати одне, робити друге, а думати про третє! А ми ще з часів Київської Русі залишаємося мирними «гречкосіями». Як це пояснити світові?

Влада не має права бути аморальною, бандитською. Цей закон не потребує розлогих доказів. Тим більше, він вже давно сприймається в ЄС апріорі. І боротися за це варто за законами військового часу. Інакше Україна ризикує зникнути з мапи світу.

Зараз у Києві особлива ситуація. Кожен, хто заходить у нижній квартал колишньої Інститутської (тепер це вулиця Героїв Небесної Сотні), боїться промовити бодай слово.

Настільки приголомшує відчуття скорботи й пам’яті за загиблими. Тут завжди багато людей, іноземці фотографують, а в очах мовчазні сльози, гори квітів, запалених лампадок і численні портрети патріотів, які віддали свої життя за ради вільної України... Ми пишаємося нашою країною і наш дух є непереможним!

Ще одним свідченням нашої звитяги стали День Європи і День вишиванки, які пройшли у Києві. Хтось із хлопців сказав на камеру, що боротиметься за Україну й за право виходити на вулиці у вишиванках «доки серце не стане». Саме це означає появу нового покоління українців, яке виходить на демонстрації вже не так, як робили це ми, сорокарічні, у далекому 1990-му... Слава Україні!

Олександр МОСКАЛЕЦЬ, музикант


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі


Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини