Скільки доль вже зруйнувала ця клята війна, а багатьох так і не вилікувала. Ну, не лікуються вони і ніколи не вилікуються, всі ці «ватники» та «колоради». Наука інколи може сліпому повернути зір, але ще не винайдено засобу дурному подарувати розум. Вони можуть дивитись ракету, що злітає з міста і потрапляє в житловий будинок, і при цьому звинувачувати Нацгвардію у злочинах проти людства.

Минулого разу я писав про те, що південні квартали Луганська залишаються вкрай небезпечним місцем. Ще 14 липня вдень можна було побачити, як під далекий гуркіт гармат діти в білих панамках веселяться на гойдалках. Всі вже позвикали до цих звуків.

Але цього разу вибухи натякали на інше. По кварталу Мирному було завдано ракетного удару з боку Кам’янобрідської гори. «Град» лупонув у саме серце густонаселеного квадрату. 17 жертв, більше 70 поранених.

Мер міста Сергій Кравченко оголосив триденну жалобу, хоча місто, що схоже на порожню банку, і без того виглядає невеселим. Ось скривавлена дитяча коляска, ось розірваний снарядом хлопець, ось труп чоловіка, який вийшов на ринок... І все це на фоні згарища та полум’я знищеного кафе. Обстрілу було піддано й автовокзал, з якого вже не ходять автобуси. Зупинкою для них тепер слугує територія Українського драматичного театру, а в дахах перонів самого автовокзалу помітно дірки від прямих потраплянь снарядів.

Жахливі фото та відео нападу супроводжуються в ЗМІ Луганська очікуваними коментарями про нелюдську агресію української армії. Насправді ж безліч свідків бачили, як бойовики обстрілювали Луганськ із Камброду. Всі ці провокації мають на меті не просто дискредитувати військових, а остаточно намалювати образ ворога в особі українця.

Саме розпалювання громадянського протистояння — ось головна мета поведінки Москви. Путіну потрібен доказ того імперативу, який він вдовбує в голови своїх осатанілих рабів через проросійські ЗМІ, про те, що в Україні немає і не може бути єдності, і без його світлості та царської милості на цьому світі про мир годі й думати. А дійсно, як би мирно всім жилось, якби його не було!

У понеділок опівдні на висоті 6500 метрів у Краснодонському районі було збито наш літак Ан-26 і, як звітують терористи, ще й два Су-25. Зазначу, що для того, щоб потрапити в літак на такій висоті, звичайного ПЗРК мало, потрібна потужніша зенітна установка. Це означає, що вкотре можна переконатись у безпосередньому втручанні Росії в перебіг збройного конфлікту на Донбасі. Міністр оборони України Валерій Гелетей заявив про двох льотчиків, які катапультувались і потрапили в полон до бандитів. Доля інших наразі невідома.

14 липня для українських військових взагалі не був вдалим. Ті ж самі порочні кола війни, про які я писав раніше, примушують із кожним кроком вперед робити ще й крок назад. У селищі Розкішному, взяття якого дозволило розблокувати аеропорт із Нацгвардією, не все гаразд. Фактично там ще ішли бої за остаточну домінацію. В зайнятому передмісті Луганська, Олександрівську, на наших військових чекала засідка.

Як наслідок — 15 липня з’явився наказ генштабу: залишити взяті до того селища. Якщо керівництво АТО прагне деморалізувати спротив тероризму, то йому це вдається з успіхом. Відчуття таке, що АТО керують декілька голів, які суперечать одна одній. Перша голова наказує розпочати наступ, закріпити успіх, прорвати оборону ворога, а друга наступного дня кидає хлопців на міни і наказує відступити. Це більше схоже на танок, а не на наступ. Крок вперед і крок назад. Такий собі танець зі смертю. Хтось вбачає в такій тактиці глибокий план по виманюванню терористів. Можливо...

З’явилась інформація про те, що Петро Порошенко вирішив змінити підхід до звільнення окупованих міст. В принципі, про це можна було і не повідомляти, адже все одно ніхто так і не зрозумів, у чому полягала попередня тактика. В тому, щоб битись кілька місяців за Слов’янськ, а потім відпустити бойовиків з миром, показуючи згодом фото знищених по дорозі відступу бандитів? Чи на початку червня зайняти селище Металіст, а потім повідомляти про його чергові звільнення протягом місяця?

Так, є дійсно нестратегічні місцини, за які не варто боротись і утримувати їх без готовності до вирішального бою за Луганськ. Але тоді треба визнати, що ми так і не дозріли до такого бою. А отже, знову втрачаємо безцінний час. Щоправда, поширено інформацію щодо іншої причини відступу військових. Бандити поставили ультиматум АТО: або ті відступають, або місто буде винищено «Градами». Для прикладу було продемонстровано залп по кварталу Мирному з уже відомими жахливими наслідками. В такій версії є сенс, адже наступ української армії неодмінно мав супроводжуватись ще більш цинічними і кривавими провокаціями для того, щоб прив’язати кожен крок по звільненню Луганська до страшних картинок вибухів і смертей безневинних.

Я вже писав, що Луганськ є стратегічним містом, яке конче необхідно звільнити від ворога, адже він є мостом для терористів, воротами до України. Зачинити ці ворота наглухо — ось рецепт корінного зламу в ході АТО. Зачинити, підкреслюю, наглухо, а не прикрити. Для цього вкрай небезпечною є тактика ігор кішки з мишею. Миша росте і через деякий час це буде величезний щур. Поступки терористам — це вимушена гра у власні ворота.

Переконаний, що війна на сході України має увійти до підручників, як одна з найскладніших в історії, а поведінка української армії — як одна з найгуманніших у такій ситуації. Здається мені, що ми знову боїмось накликати повномасштабне вторгнення московських «миротворців». Адже звільнення Луганська означатиме посилення тиску з боку Москви. Таке відчуття, що у когось просто не вистачає волі та рішучості, яку в свою чергу розтравлює ще й зрадницька поведінка Європи. Саме зрадницька поведінка, а не просто малодушна. Можна казати, що ми маємо самі знаходити в собі сили, але треба також розуміти — ми живемо не на Північному полюсі серед пінгвінів. Ми — кістянка доміно, як і інші країни світу. Впадемо ми — попадають ланцюгом і вони. Того, як швидко й неочікувано можуть розгортатись події, є свідком вся світова історія, в тому числі й світових воєн.