Перемога за будь-яку ціну, будь-яким робом, поза межами моралі. Не думаю, що багато тих, хто нині змагає за депутатські мандати, можуть заперечити, що діють саме за таким планом. Ціль засліплює їх, і, на жаль, не тому, що осягнувши омріяне, вони зможуть реалізувати своє бачення держави та нації. Мотиви та стимули – значно прозаїчніші, я б сказав, приземлено примітивні – жадоба влади у нас є тотожною жадобі збагачення, а ще відчуття того, що найменшим порухом мізинця ти зможеш впливати на долі мільйонів.

Юзеф Жиціньскі, єпископ, який часто виступає на сторінках Gazety Vyborchej, висловлюючись про єрархію цінностей світу нинішнього і світу минулого, написав, що Юда для нього – „проблема не так засліплення грошима, як втраченої ієрархії цінностей. Злом була не стільки його готовність взяти 30 срібняків, скільки бажання дії, яка повинна була, на його переконання, виявитися ефективнішою, ніж Ісус... Юда – це феномен фальшивого бачення успіху”.

Фальшивість успіху – ось те, про що не складе собі труду поміркувати „пересічний вітчизняний політик”. Поміж тим, легко зрозуміти, що покликання державного діяча – не тільки обійняти посаду і унаслідок наполегливих каліграфічних вправ виробити гарний підпис для указів. Хто б не прийшов на верхівку влади, отримає все ту ж країну. Ба більше, – можливо, ще проблемнішу через перевиборчі пристрасті і розколи. З цим розумінням державець мусить не тільки проголошувати інавгураційну промову, з цього він мав би виходити, ще тільки заповнюючи декларацію для подання в ЦВК. І якщо його наміри направду щирі, то перше, що варто було б зробити – це озвучити концепцію стосунків влади і загалу. Концепцію, оперту на принципи партнерства, змагальності, транспартентності і чесності.

Ви скажете – ілюзія, і матимете рацію. Вацлав Гавел якось зауважив, що „цивілізація, побудована на ідеї неперерервного розвитку,.. мимоволі привела багатьох політиків і сучасної європейські політичні інституції до провадження специфічних способів політики... Політика, яка ставить економічні інтереси понад основними політичними вартостями, є не лише неморальною – вона є самовбивчою”.

Ось вам і відповіді на месиджі українських кандидатів – „міцних господарників”, „нових індустріалізаторів”, „твердих п’ястуків”, „диктаторів закону”. Жоден з них не сказав головного – що понад усе шануватиме гідність кожного українця. Гідність, під знаком якої вершилася остання наша революція. А гідність – це дотримання усіх прав і свобод, це належна платня за сумлінність, це – зрештою, виконання державою усього переліку „послуг”, за які громадянин платить їй зі свого гаманця.