Не пригадую детально змісту книжки Маґдалени Поніхтер «Мої друзі з Галилеї», однак ідея вразила: сучасні люди подібні до тих, які жили ще за часів Ісуса Христа, ті самі проблеми, що хвилювали людство тоді, переймають нас і сьогодні.

У сюжетах з Донбасу впізнаю знайомих мені людей, – у соціумі великого міста вони губляться і розмиваються загалом, який в масі своїй все ж витворює власне, неповторне обличчя того міста – Одеси чи Києва, Львова чи Чернівців. 

Зрештою, тих же типів «із мого села» можна впізнати на Виноградарі, Троєщині чи Борщагівці, правда, у Краматорську чи Красному Лимані вони більш впізнавані, виразніше, немов у сповільненому відтворенні запису, їх можна роздивитись.

До такого впізнавання підштовхнуло відео із Жданівки.

На передньому плані три жінки, типажі знайомі, є у кожному під’їзді. Масовка – жителі міста, які «охоче» зібрались на майдані перед «управою», аби ті жінки, активісти, впізнали і виказали ДНРівцям, хто симпатизував українській армії. Нагадаю, що Жданівку декілька тижнів контролювали українські війська, потім знову місто перейшло до сепаратистів.

В обличчях жінок, які показують на «злочинців» уже для нової влади, немає нічого цікавого, жести, міміка виявляють, що вартість кожного людського життя, яке в цю хвилю у їхніх руках, не дорожче пляшки. Звичайно, «боржомі». Можуть сторгуватись на три «зрадники», – їх же стільки ж, три, – можуть подвоїти, потроїти, звичайно, кількість зрадників, «сотрудничавших с карателями».

Страшно дивитись в обличчя людей, котрі опинились у ситуації, коли жест жіночої руки визначає життя чи смерть.

Може, колись та жінка визнає: ошиблась я, ошиблась, ну с ким не бєваєт? З тим же афектом, падаючи на груди подруги, видасть: а што, простіть нє можєтє? Шо ви за люді?

Що зробив би кожен із нас – чесних, порядних, але з такими матеріальними статками, що бути біженцями «нам не по карману»? 

Апелював би до справедливості? Від кого? Оцих нещасних жінок, які не знають, що діють. Навіть не можуть відповідати за свої вчинки, бо алкоголізм і наркоманія – важкі психічні захворювання (із підручника психіатрії).

Чи може доводити про справедливість бойовикам, які й організували це показове дійство, аби усі знали, що чекає кожного не стільки за симпатії до «укрів», скільки за те, що наважився підійти за куском хліба. 

Ми вперто не хочемо бачити, що немає проблеми Донбасу, є лише нещастя того краю, що він, за грою слів, з того краю, на краєчку землі української, перший прийняв на себе біди за у с і х нас.