Перемир’я на Донбасі ніколи не було. Ми всі це знаємо...

Знаємо, що там російська техніка без ідентифікаційних розпізнавальних знаків... Питання тоді, чому, як крадії по кущах, ховаються Путін і його російські війська, якщо вони поспішають “на допомогу” місцевому “ополчению”, яке підняло збройний бунт-терор на підставі лише галасливої пропаганди російських каналів (українських каналів у Донецьку немає).

БТРи з прапором “Новоросія” я бачила в Донецьку сама особисто.

Про російську техніку, що прибуває, чула теж у Донецьку сама.

Зараз лише одна думка: скільки там зараз наших поранених та у полоні і як їх визволити?!

Цілий день їх родичі телефонують і благають зробити все можливе і неможливе, щоб отримати будь-яку інформацію. 

Вчора я почула від бійців одного з наших батальйонів, що «нам не страшно йти у бій, бо знаємо, що є люди, які у випадку чого нас витягнуть з полону».

Сьогодні на всіх нас лежить надзвичайна відповідальність – відповідальність за кожного, хто нас захищає.

Я не зможу взяти зброю в руки, але в атаку піти зможу.

Цей конфлікт – це знущання над Україною як державою, що прагне Незалежності та вдосконалення, а не корупції та бандитизму.

Кожен з нас повинен просто запитати себе: що я особисто зробив для безпеки наших бійців?

Чи достатньо просто стояти у мітингах, як ми це робили за добу до трагедії в Іловайську? НІ!

Чи достатньо лише активно “лайкати”, “перепощувати”, “ойкати”, “айкати”, бідкатись і галасувати про розчарування? НІ.

В ідеалі, наші кроки, як свідомого та прогресивного суспільства, не повинні обмежуватись Маршами...

Я зараз дивлюся відео, як над нашим “кіборгом” знущаються у Донецьку і ледь себе тримаю в руках... 

Ми ж знали, що наші там, ми ж знали, що в них немає достатньої підмоги. І що ми зробили для того, щоби, що сталося вчора вночі, не сталося? Що ми зробили такого ефективного та дієвого? Нічого! Інакше би трагедії не було.

Кілька днів тому чула, наскільки змучені і виснажені наші волонтери і скільки ще народ буде утримувати армію, що в наших бійців, як не було, так і немає достатнього спорядження для забезпечення безпеки і т.д. Може досить повного інформаційного хаосу і розмов про “розвал країни”?

Як і всі, я бачу помилки влади, але їх дії і їх ефективність теж залежать від нас. Коли ми вимагаємо, вони змушені робити, як диктує суспільство.

Я вірю в силу всіх нас лише за умови повної консолідації, коли ми дійсно разом. 

Це особлива енергія і вона дає нам іншу “зброю”, якої немає у ворога.

Що робити з Донбасом? 

Забирати у ворога, в агресора, в терористів; дати всім на Донбасі вільно жити; дихати, спати і не боятись нічого. 

Донбас не просто залякали чи зашугали пропагандою. Їх просто використали, ними проманіпулювали.

Донбас! Вас використовує Путін для своєї війни, йому начхати на людей.

Всі пропагандистські слова Кремля – це маневри і нічого більше.

Якщо все ж таки керівництву нашої країни доведеться піднімати повну мобілізацію, щоби запобігти можливим розробленим терактам (про які я, до речі, чула в Донецьку, але була переконана, що це блеф), ввести військовий стан і т.д., то всім нам потрібно зробити все можливе і неможливе щодо повної консолідації суспільства.

Повимикайте до біса російські канали. Зробіть це самі. 

Старші люди пройшли через розвал СССР, і коли вся правда та завіса радянської імперії відкрилась, всі побігли здавати партійні квитки та виходити з “компартії”, в якій після всього, що стало явним, гидко було залишатися.

Я звертаюсь до старших людей! Згадайте той момент, коли ви одного разу вже дізнались всю правду про систему СССР. Ви знову наступаєте на ті граблі і штовхаєте у прірву інших своєю невизначеністю, піддаванням впливу пропаганди, “ватністю”, відсутністю співчуття до країни, у якій ми всі живемо і в якій стається трагедія України.

Ми всі налаштовані зробити неможливе, щоб зберегти Україну. 

Від нас і тільки від нас залежить те, щоби всі герої, які до останнього боролися за наш мир і спокій, поклали свої життя не даремно. Досить звинувачувати всіх і все довкола. Починати потрібно з себе.

КОНСОЛІДАЦІЯ! 

Все, що другорядне і зараз не принципове, не повинно заважати нам бути єдиною силою, монолітом... Одеса, Ужгород, Рівне, Запоріжжя, Маріуполь, Дніпро, Луцьк, Тернопіль, Суми, Чернівці, Харків, Херсон, Чернігів, Івано-Франківськ, Полтава, Львів, Київ... всі, що змушені були внаслідок терору покинути свої домівки, роботу, майно... вся Україна.

Звертаюся до української громади у всьому світі. 

Іноді чую: «скільки можна, ми вже так багато зробили, ми розчаровані…». 

Дорогі українці! Маємо боротися стільки, скільки треба, до останнього, як це робили наші “кіборги”. 

Вирішується доля держави, доля України.

Звертаюся до міжнародної спільноти, до європейських та американських політиків, всіх, хто знає реальний стан речей і куди почав рухатися Путін. Зупиніть тероризм Росії! Вирішується доля світу!

P.S. Не судіть строго... Це - крик душі від безсилля, що найвідважніших героїв нації вже не повернути...

Запалимо свічки на всю ніч в пам’ять про всіх загиблих...

Герої не вмирають…

P.P.S. Все, що буде у моїх силах, щоби допомогти полоненим, я буду робити, як і робила до цього часу.