Відповідь на лист ДанилаЯневського.

Вітаю, Данило!

Якосья прочитав, що відсутність у розписахСофії Київської сцен мук Христових таСтрашного суду – віддзеркалення архетипуукраїнського оптимізму. Думаю, що цеправда, без такого софійного світосприйняття,вибудованого на вірі, надії, любові,наші предки не змогли б вибудуватиРуську державу на перехрестінебезпек.

Згадую це до того, що язнову не згоден з твоїм песимізмом воцінках результатів парламентськихвиборів, котрі в тебе зводяться до"крокодил не ловится, не растёткокос".

Данило, скажу чесно: я неможу вважати успішною кампанію опозиційнихсил. На мою думку, вона була невідповідноюі за формою, і за змістом завданнюподолання правлячої мафії.

Позатим, я вчергове пишаюся нашим народом.Після помаранчевих зрад, післярегіонального розбою, не зважаючи нагейзери брехні і еверести підкупу,мільйони людей ясно продемонструвалинаявність національної і особистоїгідності.

Якщо розглядати українськесуспільство як живий організм, то цівибори засвідчили, що він живий і здатенреагувати на злоякісну пухлинуМежигірської мафії, яка вразила його2,5 роки тому. Перший шок від смертельноїзагрози минув і здорові захисні механізминації спрацювали. Ти хотів би бачитиадекватніші реакції, чіткішу блокадузла. Але врахуй історію хвороби –століття несвободи і постгеноциднийперіод. Тому я дуже задоволенийдемонстрацією здорових сил українськогосуспільного організму, який збільшивімунні процеси на напрямку головногоудару – в "Батьківщині", виробивдля посилення опору нову білкову масу "УДАРу" і відправив тромбоцити "Свободи" зупинити поширеннявірусів ПР, що хизуються вмінням вестидискусії табуретками по головахопонентів.

Якщо від евфемізмівперейти до конкретики, то хіба ти невідчуваєш гордість за столицю, яка нетільки не віддала жодного мажоритарногодепутатського мандату провладниммільйонерам, але й на додачу проголосувалаза список Партії регіонів менше, ніж наВолині. Це гідна відповідь бундючномуАзарову, який настирно вимагав голосівкиян за кожну шляхову розв'язку, збудовануза гроші платників податків.

Хібатебе не надихає нова атмосфера солідарногоопору на Заході і в Центрі України? Хібане помітні оздоровчі процеси на Сходій на Півдні, де в повені політичноїканалізації тотальної пропаганди йадмінресурсу Партії регіонів 40%дніпропетровців, 30% миколаївців, одеситів,харків'ян, 25% кримчан обирають такиопозицію.

Мені ж здається, що життяпідтверджує мою тезу: країна, в якій бувМайдан, не може не відновити демократію.Я дивлюсь на реальну народну революціюна захист перемоги опозиціонераА.Корнацького в Первомайську і відчуваю,що недарма протистояв мафії і непом'якшував ні слова проти яничар. Вониможуть упакувати мене в тюрму, їхброньований спецназ може викрастивиборчі протоколи, але дедалі більшелюдей бачать: це агонія режиму.

Дваз половиною роки владна мафія безкарнограбувала і принижувала національніпочуття українців, розглядаючи мовчанкулюдей як параліч волі і відмову націївід боротьби. Угрупування Януковича неприховувало свого єства. Їх усіх можнабуло б описати словами шведськогополітолога А.Ослунда, який сказав пропершого заступника ГенпрокурораР.Кузьміна: "Він виглядає як бандит,говорить як бандит і діє як бандит".Ця зграя відверто мала виборців забидло, яке продається за об'їдки зі столу"кровосісів". І ось – момент істини,вибори. І їх головний результат: людей,які голосували за опозиційні силиЯценюка, Кличка і Тягнибока, виявилосябільше, ніж віруючих у покращення життя Януковича і Симоненка разом узятих.

Цейфакт має стати потужною ін'єкцієюоптимізму для кожного українця, якийхоче змінити стан справ у своїй країні.Відтепер ясно, що Януковича не тількитеоретично треба, але й практично можливоперемагати на президентських виборах!Страх перед бульдозером беспрєдєлу Партії регіонів закінчився. Я розумію,що регіонали зможуть скупити і зґвалтуватимажоритарників для своєї парламентськоїбільшості. Але це вже ненадовго. Якщораніше, в гнітючі часи, про які Честертонписав: "Коли мовчать дзвони, гримлятьдзвіночки блазня", з Януковича тайого орків публічно смів сміятися лише"95-й квартал", то тепер з усіх щілинжиття лізе бунтівна іронія народногоМеркуціо проти тупості й агресіїмежигірського Тібальта. Вдихни морозянеповітря, Данило, повертається незабутняатмосфера 2004-го року, коли майданівськаперемога визрівала у всенародномуреготі під "Веселі яйця".

В чомути, Данило, правий, то це в питаннях щодоздатності обраних політиків усвідомитисвою відповідальність і знайти своємісце для перемоги на президентськихвиборах 2015 року.

В принципі, все дужепросто. Для тих, хто хоче перемагати, ане лише вигідно брати участь у процесі,існує перевірена досвідом абеткаукраїнської політики, що зводиться дотрьох постулатів:

1. Апріорі програшнимє варіант 1999 року, коли в друге колопрезидентських виборів було виведенозручного для влади опонента, який впринципі був нездатен об'єднатисоюзницький потенціал голосів.

2.Варіант 2009 року, коли результатомнещадної війни демократичних лідерівміж собою стало розчарування виборціві поразка розпорошених демократичнихсил у другому турі виборів.

3. Єдиноможливий в українських реаліях переможнийваріант – угода про підтримку єдиногокандидата від демократичних сил.Перевірено у 2004-му році. Має бути зробленоу 2015 році.

В цьому контексті доброюновиною минулих виборів стала демонстраціясамостійного, ніким непрогнозованоговолевиявлення значної частинидемократичного електорату Галичини іКиєва. Їх голосування на користьрадикальної "Свободи" означало нетільки ляпас по морді владному Хаму заприниження України, але й те, що людипозбавили партійну аристократіюмонополії на розробку політичнихсценаріїв. Тож, якщо наші лідери опозиціївтратять чуття і знову підуть напрезидентські вибори врозчепірку, тоукраїнський загал, схоже, самостійновизначить свого єдиного переможногокандидата.

Я особисто вважаю, щонайкращий шлях до перемоги у 2015 році –угода про формування єдиної командиопозиції із визначенням кандидатів напосади Президента, Прем'єр-міністра,Голови Верховної Ради і т.п. Але дляцього відносини між нашими достойникамимають перейти у формат координації, ане підкилимної братовбивчої війни, щоглибоко травмує не так їх самих, якспільного виборця наступного новогоПрезидента.

Погоджуюся з тобою, щозараз поведінка лідерів опозиційнихпартій – далека від ідеалу. Схоже нате, що чотирьом лідерам все ж не вистачаєзагальновизнаного авторитету п'ятогоелементу.

Тому я дуже сподіваюся,що і тандем А.Яценюк-О.Турчинов, і В.Кличко, і О.Тягнибок бодай собі наодинцізізнаються, що парламентські виборивже вкотре продемонстрували лише одноголідера загальнонаціонального масштабу,яка навіть з-за ґрат формувала опозиціюрежиму, керувала кампанією, а у вирішальниймомент – витягнула своїм мобілізуючимсловом переможні відсотки "Батьківщини".

Томуя впевнений: і для перемоги України, якалежить у напрямку європейської інтеграції,і для перемоги демократичної опозиціїнам потрібна свобода Ю.Тимошенко. Власне,це лише формалізація того факту, щоперемога демократичних сил на єдиномубагатомандатному окрузі була, в першучергу, постановою вищого народногосуду, який не визнав Юлію Тимошенко винною. І якщо ми згодні, що перемогаопозиції лежить в площині моральноїальтернативи режимові, то з першого дняв парламенті кожен морально притомнийдепутат, який ішов туди боротися засвободу країни, має пам'ятати історичніслова Кеннеді: "Свобода неділима іякщо одна людина в рабстві – всі миневільні".