Скажу відразу, що в цій статті я не збираюсь порівнюватибудь-кого з людських істот з пацюками, відомими широкому загалу ще як щури або– якщо російською – криси. Ці несимпатичні персонажі з'являються перед народомвиключно, як таке собі «наочне обладнання», що допомагає проілюструвати те, щовідбувається у нашій країні от вже останні два десятиліття, а також – кращезрозуміти логіку процесів, які в Україні відбуваються. Це означає –спрогнозувати хід подій хоча б на відносно короткий термін. Змушений вдатись дотакої ілюстрації в силу її досить значної наочності, також – прошу вибачення улюдей з гарною уявою чи слабкими нервами за присутній у написаному деякийнатуралізм. Хоча, відверто кажучи, те, що відбувається в Україні повинно було бвже притупити уяву і зміцнити нерви наших читачів.

Колись, ще в совєцькі часи, мені розповідали про один зіспособів, який дозволяє достатньо швидко і надійно позбавитись від щурів навітьу досить великому приміщенні. Приводили приклад застосування цієї «антищурячоїтехнології» на одному з продовольчих складів. Для того, щоб позбавитись відщурів, потрібно спочатку спіймати їх декілька, розповідали – доситьшести-семи особин. Спійманих пацюків не треба вбивати – достатньо залишити їх уклітці і не давати їсти. Голодні щури через деякий час починають битись міжсобою і поїдати слабших. Дуже швидко залишаються двоє найсильніших, а через деякийчас і вони в боротьбі виясняють – хто буде жити, а хто – зовсім навпаки. Тогопацюка, який залишився – випускають на волю. Закріплена таким чином звичканищити собі подібних заставляє «суперщура» полювати на своїх колег і післякороткого часу він їх винищує вщент, хто ж трохи розумніший – тікає світ заочі. Після чого наступає затишшя – репутація «суперпацюка» гонить «простих»пацюків від страшного для них місця (а ці тварини, кажуть, досить розумні), а вкого з інтелектом тугувато – стають жертвами «щурячого канібала». Наступненашестя щурів можливе лише після того, як «суперпацюк» помре своєю смертю.

Ця проста і трохи жорстока ситуація непогано моделюєпроцеси, які вже відбулись і відбуваються зараз в Україні. Щоб переконатися вцьому, давайте прослідкуємо за періодами.

90-ті роки – майбутні олігархи (тоді ще й слова такого незнали) вже виділились з натовпу і починають привласнювати (поки що – порівняноневеличкі) шматки колись загальнонародної (нічиєї) власності. Однак, хоча такоївласності ще багато, а майбутні олігархи ще порівняно слабкі, відразу виникаєзапекла боротьба – занадто багато претендентів на дармовий пиріг. Ті, хтопережили в цій країні 1990-ті роки, звичайно пам'ятають і групи «братків»,часто – в малинових піджаках, які з діловим видом курсували по країні і,розправляючись з конкурентами, привласнювали поки що невеликі торговельні іпромислові об'єкти. З того часу в лексикон ввійшли слова і словосполучення«разборки», «забити стрілку», «лохи», «лоханутися», «рекетири», «кришувати» табагато інших, що мають відношення до справ кримінального світу. За словамипершого президента незалежної України Леоніда Кравчука тоді ж відбулосязрощення колишньої компартійної номенклатури і криміналітету – у перших булавлада, а у других – гроші. А на кладовищах багатьох міст України з'явилисьчисельні могили тих, хто хотів, але не зміг «жити красиво».

До кінця президентства Леоніда Кучми така боротьба перейшлав іншу площину – виділилась група лідерів, які почали вирішувати конфлікти міжсобою в основному з використанням важелів влади, сфери впливу були між нимиподілені. Ділити почали вже серйозні об'єкти, наприклад – «Криворіжсталь».Сильний президент Кучма був арбітром у конфліктах, які все ж інколи виникали.Так продовжувалось до «касетногоскандалу», після якого сутички між тими, хто використовував державуУкраїна, як свою власну годівницю, спалахнули з новою силою. Варто кілька слівсказати про людину, без якої цього скандалу просто не було б. Такий собі«патріот» майор Мельниченко за його власними словами підсунув під диван, наякому часто сидів Кучма, диктофон і в такий нехитрий спосіб довідався сам ізміг повідомити загал про масу цікавих деталей з життя українських «державнихмужів». Ну що тут скажеш? Любить Мельниченко Україну до нестями і все тут! Інапевно через цю любов хтось фінансує його постійні поїздки і проживання, втому числі – й за кордоном. З цього випливає, що ослаблення президента і гризняміж олігархами вигідні комусь і за межами України.

Спробу примирити олігархів між собою зробив Віктор Ющенко,але його заклики до примирення в стилі відомого героя мультфільмівКота Леопольда свідчать, що в психології голодних щурів Віктор Андрійовичрозбирався (принаймні – на той час) значно гірше ніж у бджільництві. За часйого правління мільйонери і мільярдери примножили свої статки, а потім і«посунули» Ющенка-«миротворця». Прихід до влади Януковича приглушив конфлікти в«українській еліті» (вибачте, але без лапок це написати – рука непіднімається). Але в ешелонах трохи нижчих за мільярдерські війна назнищення продовжується. Враховуючи апетити олігархів і їх небажанняпоступитися хоча б на йоту своїми статками, логічним виглядає знищеннясереднього і малого бізнесу в «провінції». Але для України традиційно, щоосновний тягар податків приходився саме на них. Тому для виплати зарплат іпенсій є три принципових шляхи – гроші позичити, надрукувати або «з'їсти»когось з олігархів. Перший шлях нереальний – «нє дают с», другий – шлях догіперінфляції. Третій шлях дає можливість Януковичу виграти час дляманеврування перед президентськими виборами 2015 року, але може викликатисерйозні проблеми у компанії олігархів – вони можуть почати чинити опір черезстрах самим бути «з'їденими». І тоді не факт, що останнім «суперолігархом» будесаме Янукович. Єдине, що не викликає сумніву – варто лише запустити «процеспоїдання» мільярдерів і це призведе до того, що від олігархії Україна перейдедо диктатури.

Диктатура однієї особи (як варіант – однієї Сім'ї) будеозначати завершення процесу узурпації влади, яка почалася Конституційним Судомвведенням у дію Конституції 1996 року. Одна супербагата сім'я, у якої, до тогож, зосереджені всі важелі влади, буде почувати себе надзвичайно комфортно доситьдовго. Підозрюю, що до появи її якихось більш-менш дієвих конкурентів може недожити не тільки моє покоління, але й кілька наступних. Якщо, звичайно, сім'яне пересвариться між собою, або не сяде в один несправний літак. Та це подіямалоймовірна, більш вірогідним в такому разі є продаж іноземцям українськоїземлі і поява на ній кількох мільйонів вихідців з Азії. Тоді, через кількадесятиліть про Україну будуть говорити не як про державу, а виключно, як протериторію.

Мене швидше за все будуть дорікати за песимізм, але давайте поглянемона два десятиліття нашої новітньої історії. Давайте подивимось на швидкістьдеградації українського соціуму, і це – в ситуації, коли за стартову позицію мимали не нормальне суспільство європейського типу, а посттоталітарну країну –колишню московську колонію. Врахуємо, що на останні вибори не прийшли близькополовини виборців, що на акції, які організовуються опозицією, приходятьзазвичай кілька сотень осіб, що в цій країні поки кожен вирішує свої проблемипоодинці. Зрозуміємо, що незважаючи на те, що країна сидить по вуха в лайні,небезпеку усвідомлюють одиниці. Країна, фактично, без армії, без права,без справедливих судів, без дієвої влади. В цій ситуації тому, хто вважає, що вУкраїні все гаразд і що можна ще почекати, раджу зняти рожеві окуляри.Усвідомлення загрози, яка нависла над країною, є першим кроком до її порятунку.На українському годиннику вже без п'яти хвилин північ. Українці всього світу –єднаймося!

Микола ОСІПЧУК lelekanews