MENU

Нація і накип

3059 9

Якщо ще недавно на запитання — ну, як там у вас в Луганську з їжею? — я відповідав: та нормально, то зараз самий час казати: та не так уже й нормально. Луганськ впевнено прямує до продовольчого колапсу.

Багато разів обстріляний, із порожніми вулицями і переляканими собаками, які на людей дедалі більше дивляться зі здивуванням — що ви робите? — Луганськ замикається сам у собі. Здається, в ньому вже нікого не залишилось, а все одно вагони потягів, що прямують до Києва, Харкова, Криму заповнені вщент. Де наступного разу впаде міна, з якого наступного двору загуде «Град», залишається лише гадати. Гадати самотнім бабцям, що на диво сміливо виповзають на затишні лавочки біля під’їздів і жаліються одна одній. Покоління, яке народилось у війні, щоб перед смертю до неї повернутись. На фронт постачаються всі людські сили.

Сватівчани, які в останні місяці прихищали військових, зранку 22 липня здивувались тому, що не побачили останніх. Отже, в хід пішов резерв. «Все. Вони побігли» — пише Семен Семенченко на своїй сторінці Facebook про так звані армії Мозгових — «Помирати не хочеться нікому. Всі ці хвалені «батальйони привиди», «ополчення Мозгового», «кубанські козаки» та інша шваль. Ідемо акуратно, зберігаємо життя бійців».

Армія рушає на передову. Попереду Лисичанськ, Сєвєродонецьк, Донецьк, Луганськ. Порізані на шматки сили супротивника дійсно знаходяться не в кращому стані. Українські війська почали зачистку Сєвєродонецька, над мерією встановлений сонячний український прапор. Мушу зазначити, що Сєвєродонецьк хоч і звучить для декого дзвінкіше, ніж Лисичанськ, проте саме Лисичанськ знаходиться на висоті, в той час як побудований на піску в середині минулого століття Сєвєродонецьк не має рельєфу і може бути обстріляний з гори. Але розумувати особливо не буду, керівництву АТО, мабуть, видніше.

Не будемо також забувати — армія тільки вчиться воювати. Вчиться на власній крові, жертвах, шматках тіл, вибитих очах, згорілих у танках бойових товаришах, з котрими ще зранку смалили цигарку, на полонених і закатованих вчорашніх студентах, які мали інші плани на життя, ніж воювати з отупілими проросійськими паскудами та путінськими найманцями.

Зимові події в Києві були лише макетом подій сьогодення. Тут — на Донбасі — ті ж самі «тітушки», тільки замість биток у них в руках автомати, гранатомети і ПЗРК. «Тітушка» — це синдром і образ регіону, втілення глибинної філософії життя єнакієвських «проффесорів» і московських «імператорів». Їхні принципи легко увійшли до свідомості багатьох мешканців Донбасу, стали навіть певною мірою образом ментальності регіону. Прославлений у радянських книжках та на ідейних плакатах пролетаріат — найстрашніший носій цієї ментальності.

Це міф, що пролетаріат є трудящим народом. Трудяг там лиш відсоток. Насправді пролетаріат — це в багатьох випадках ліниві та безініціативні люди, які чекають кінця зміни, щоб нажертись, та придивляються на заводі до того, що можна вкрасти.

Їхні діти — неприкаяні «петеушники», які бігали по Києву у січні-лютому, знищуючи автомобілі, а вони самі цього разу взялись за автомати. Лікується це виключно адекватними заходами. Київ прогнав «тітушок» тими ж бітами. Отже, на Донбасі цю наволоч можна вигнати лише автоматами.

Синдром Донбасу полягає не лише у схильності до «тітушничества». Донбас ще й завзятий до показухи. 22 липня кияни могли подивитись одну з таких вистав «луганських патріотів», що з Києва глибоко переймаються долею рідного міста. Біля Адміністрації Президента зібрались луганські активісти, які емігрували з небезпечного краю, з класичною вимогою в своєму жанрі «почути Луганськ». Луганчани вимагають оголосити траур за загиблими внаслідок мінометного обстрілу, немов Україна перебуває в суцільних веселощах, і звернути увагу ЗМІ до цієї проблеми, немов українські ЗМІ тільки й показують мексиканські серіали. При цьому на мітингу ні слова про те, що мирних луганчан вбивають терористи і російські найманці.

Є така категорія людей — масовики-затійники. Їм не сидиться вдома, їм нічого робити на роботі, але хочеться чогось такого, якось свята, карнавалу, участі в різноманітних заходах. Прапорці, транспаранти, гасла, музика, повітряні кульки. Сьогодні вони щось святкують, завтра по чомусь сумують (обов’язково на людях!), потім проти чогось протестують, потім вимагають. Деяких з них можна побачити на мітингах, які за змістом своїм суперечать один одному. А для когось такі заходи стали ще й засобами заробітку. І все б нічого, зрештою, кому яке діло до того, як людина заробляє і які у неї фантазії в голові, але в час, коли труп луганчанина в спальному районі міста охороняsбирає до моргу, адже ще не приїхали кореспонденти Lifenews, щоб зняти відповідну картинку для телеканалів, такі пікети біля Адміністрації Президента, м’яко кажучи, не просто недоречні, вони шкідливі і підступні. Не спала на думку «патріотам» ідея пікетувати російське посольство з вимогами припинити піаритись на крові луганчан. Навпаки, вони вирішили і самі на ній пропіаритись.

Для мене особисто цей пікет став лакмусовим папірцем для того, щоб дізнатись, хто є ким серед «луганських патріотів». Моя порада киянам — не соромтесь гнати їх в шию, якщо вважаєте їхні виступи недоречними. Україна проливає кров на Донбасі. Вся Україна! І вся Україна має право ставити на місце будь-кого, хто щось варнякає всупереч або намагається заробити дивіденди на нашій спільній трагедії. Знайте, ці ж «активісти» в своїх біснуватих і безплідних флешмобах поховали патріотичний рух на Луганщині, позливали один одного терористам і повтікали до теплих місцин.

Тих же, хто зараз ризикує собою, ви не побачите на мітингах. Більше того, ви не прочитаєте жодної їхньої статті. Безліч з них записались до лав АТО, багато хто працює за спинами бандитів. Всі вони ризикують і не волають біля держустанов з приводу і без нього.

Але є ще одна деталь: автомат не дає права на гранти. Тому у відповідальний час автомати взяли в руки справжні патріоти, а не показушні «грантожери». Я б навіть сказав — справжні люди, бо патріотизм є доволі суперечливим терміном і кожен його натягує на власне світосприйняття як хоче. Просто є час усвідомлення необхідності певних кроків. І тоді людина діє. Діє як може, беручи до рук цеглину по своїй силі, щоб кинути її в ворога. Це і є нація, а не її накип.

Валентин ТОРБА


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі

Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини