MENU

Пострадянські олігархи мавпують стиль Геринга

3903 2

Автор цих рядків довго не міг зрозуміти, кого йому нагадують майже всі пострадянські (передусім російські, але й українські - за паспортом, а не за духом) олігархи. З усіма їхніми «примочками», покликаними засвідчити багатство: розкішно-незугарними палацами, яхтами розміром із добрячий бойовий корабель, завезеною з Африки й Азії обслугою, хамсько-барськими манерами та дорогим і дурнуватим водночас одягом... І не лише олігархи: Віктор Янукович і його найближче оточення з числа «державних діячів України» теж уписувалися в загальну картину. А от Михайло Ходорковський у Росії з неї різко вибивався, і саме через це, очевидно, був взятий «на кукан» Путіним - ну, а потім згідно з принципом: «навіщо окуляри вдягнув? що, надто розумний?» - відправлений набувати досвід у новітній ҐУЛАҐ...

З самим Путіним усе куди простіше: перше десятиліття перебування при владі він відверто копіював Муссоліні. Той також полюбляв їздити верхи, гасати на мотоциклі, стояти біля штурвалу бойового корабля, пілотувати нові літаки та кататися на гірських лижах в Альпах. Й оголеним торсом дуче постійно хизувався. Тільки ж «накачав» його італійський диктатор не у спортзалі, а в молоді роки, працюючи каменярем на будівництві доріг. І авто водив не просто так, а насправді випробовуючи нові моделі. А от разом зі стерхами не літав, за амфорами не пірнав, тигрів не мітив - це вже «художня самодіяльність» Путіна, який вочевидь занудьгував у ролі «альфа-самця», - вирішив перекваліфікуватися на гримучу суміш Гітлера та Сталіна. Тож із Путіним усе більш-менш зрозуміло, він вивірив свій стиль за взірцями знаних диктаторів минулого, а от пострадянські олігархи та претенденти на місця олігархів плюс «державна» команда Януковича... Довго не вдавалося зрозуміти, кого вони мені нагадують, аж ось осяяло: так це ж усе більш чи менш точні копії Германа Геринга!

Ясна річ, Геринга не тих часів, коли майбутній «наці №2» успішно воював як льотчик-винищувач (22 збитих ворожих літаки) у Першій світовій війні. І не тих, коли молодий ветеран-відставник потерпав від погано загоєних ран і заробляв, чим випаде, на прожиття. І не тих, коли на чолі штурмовиків Геринг марширував вулицями Берліна чи засідав у Рейхстагу як лідер найбільшої опозиційної фракції. Ні, йдеться про часи, коли нацисти здобули і зміцнили свою владу, а офіційний спадкоємець фюрера одержав потужні важелі впливу на економічні процеси. У 1936-му Геринг стає відповідальним за виконання чотирирічного плану, а наступного року створює велетенський номінально державний концерн «Герман Геринг верке» («Reichswerke Hermann Göring»), який об'єднав чимало промислових підприємств, передусім конфіскованих у євреїв та інших «ворогів рейху». У роки Другої світової війни обсяги власності цього концерну багаторазово збільшилися внаслідок конфіскації численних фабрик і заводів окупованих німецькими військами країн. Але ще у середині 1930-х колишній злиденний льотчик-ветеран перетворився на наймогутнішого з товстосумів Третього рейху й одержав змогу придбати декілька великих маєтків. В одному з них, найбільшому, що звався Шорфхейде (близько 40 км на північний схід від Берліна), Геринг спорудив розкішний палац, який назвав «Карінхалле», на честь померлої від туберкульозу своєї першої дружини Карін. Там він жив, там він зібрав величезну колекцію творів мистецтва, куди увійшли картини і скульптури, конфісковані у євреїв та награбовані в музеях окупованих країн.

Але головне не це, головне - стиль Геринга, в якому поєднувалася жага до розкошів, несмак і відверте хамство.

Спочатку - про стиль одягу «наці 2». Для нього (рейхсмаршала авіації) шили спеціально вигадані військові вбрання: білий мундир із малиновими вилогами, білий мундир із синіми вилогами, попелястий мундир і блакитні штани з білими лампасами, зелений мундир із червоними вилогами, червоний - із зеленими тощо. У холодну пору року Геринг носив бузкову парадну шинель із лисячим або бобровим коміром, яка знов-таки, була створена спеціально для нього. А на додачу до цього всього - високі чоботи всіх кольорів, аж до оранжевого, жовтого і яскраво-червоного. І зі шпорами. Ось що писав у своїх повоєнних спогадах про Геринга особистий архітектор Гітлера, а з 1942 року - міністр озброєнь і військової промисловості Альберт Шпеєр: «Я вже звик, що на його халаті із зеленої парчі завжди красується величезна рубінова брошка. Геринг спокійно вислухав наші пропозиції і мою розповідь і лише іноді виймав з кишені неоправлені дорогоцінні камені і з задоволенням перебирав їх пещеними пальцями...»

Ось як Геринг облаштував свою офіційну квартиру в Берліні (знову цитата зі спогадів Шпеєра): «Як і завжди, у Геринга на витрати не зважали. Так, зламали стіни, щоб із численних кімнаток першого поверху зробити чотири великих приміщення; найбільше з них, його кабінет, мало площу близько 140 кв. м, майже як у Гітлера... У холі величезну картину помістили на стелі, щоб не загороджувати віконця розташованої за стіною кінобудки. Картина здалася мені знайомою. І дійсно, Геринг, як я дізнався, без особливих церемоній наказав «своєму» прусському директору Музею ім. Кайзера Фрідріха доставити до себе додому славетне творіння Рубенса «Діана на оленячому полюванні», що було одним із найчудовіших шедеврів цього музею».

Такі самі справи коїлися і в «Карінхалле»: «Геринг діяв без жодного утруднення, щоб саме під час війни примножити свою художню колекцію. У залах "Карінхалле" в три, а то й в чотири ряди висіли тепер дорогоцінні полотна. Коли на стінах більше не залишилося місця, він пустив у справу стелю великого вестибюля, щоб і там розмістити серію картин. Навіть на балдахіні свого розкішного ліжка він велів прикріпити портрет оголеної жінки в натуральну величину, що зображувала Європу...» - пише Шпеєр і додає ще кілька штрихів: «На мене справила вкрай тяжке враження та обставина, що на завершенні обіду нам із Брекером подали звичайний коньяк, тоді як Герингові лакей із досить урочистим видом налив щось зі старої, покритим пилом пляшки. "Це тримають тільки для мене", - без всякого сорому пояснив він своїм гостям, після чого довго розпатякував на тему, з якого французького замку була вилучена ця рідкісна знахідка... З хазяйською гордістю він звелів відчинити всі шафи, щоб ми могли кинути погляд на зібрання французьких парфумів і мила, яких вистачило б на кілька років. І нарешті, під завісу він продемонстрував нам своє зібрання діамантів та інших дорогоцінних каменів».

Нагадаю, Шпеєр на той момент був одним із ключових урядовців Німеччини - проте і з ним Геринг поводив себе так по-хамському. Натомість від своїх гостей, з якими вів ділові переговори, він вимагав пієтету та подарунків. І знову Шпеєр: «Ми не ошукали сподівань Геринга і приїхали до нього з дорогими подарунками - коробками голландських сигар, вивезеними з Балкан зливками золота, цінними картинами і скульптурами». Тож і вітчизняному «золотому батону» та його оточенню, і російським «гаманцям» Путіна було кого мавпувати і чиї традиції продовжувати...

Утім, не тільки Геринга мавпують пострадянські олігархи й іже з ними. «На вершині особистої гори Гітлера Борман спорудив будинок, обставлений меблями, який являв собою якусь дивну суміш розкоші океанічних лайнерів і староселянського побуту. Під'їхати до нього було можна тільки єдиною, досить ризиковано прокладеною дорогою, що приводила до прорубаного в скелях ліфта. Тільки на під'їзні шляхи до цього будинку, де Гітлер побував всього кілька разів, Борман вбухав 20-30 мільйонів марок... Величезна споруда на «горі», хоча Гітлер іноді й буркотів через великі витрати, була дуже показовою для змін у його способі життя і його прагненні якнайсильніше відгородитися від світу».

Що цікаво: радянські вожді у довоєнний час, попри своє безбідне життя, не демонстрували свою вищість настільки виклично. Скажімо, паркан навколо підмосковних дач Сталіна мав лише три метри заввишки (порівняйте висоту, скажімо, парканів Межигір'я та донецької резиденції Ахметова). «Стиль Геринга» завезли з окупованої Німеччини після 1945 року, й одним із перших тут був маршал Жуков й інші «сталінські полководці». І два десятка яхт, власником яких був Геринг, перегнали до СРСР, - більшість на підмосковні водосховища для забав радянської номенклатури, одну - в Ленінград, а дві найбільші (які назвали «Ангара» й «Оріон») - до Севастополя. Додам, що «Ангара» (у дівоцтві «Неlа») має «лише» 98,5 м довжини і поступається найбільшій яхті сьогодення - «Eclipse» Романа Абрамовича (162,5 м)...

Одне слово, маємо справжній «парад Герингів» пострадянських просторів. З тією ж пихою, зажерливістю і стилем поведінки. І немає на них (принаймні, поки що) не те що свого Нюрнберзького трибуналу, а й бодай морального осуду з боку тих політичних лідерів України, які звуть себе демократами...

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини