Сьогоднішня інформація згідно з якою майже 64% українських громадян на референдумі проголосували б за вступ до НАТО, беззаперечно свідчить про те, що назад дороги вже немає. Безвідносно до того, чи хочуть цього у Кремлі, чи ні.

Що робить за таких обставин адекватна влада? Вона:

а) враховує настрої громадян у своїй практичній діяльності та

б) закріплює ці настрої законодавчо, спираючись на думку народу.

Побажаємо владі нових успіхів у практичній роботі, бо з боку представників НАТО подекуди лунають обґрунтовані претензії відносно нездатності нашої бюрократії налагодити результативну взаємодію зі структурами Альянсу.

А от щодо припинення вічної та штучної дискусії відносно того, чи підтримують українці вступ до НАТО, владі слід повторити лише те, що було зроблено 1 грудня 1991 року. Тільки, на мою думку, не через 5-6 років, а найближчим часом, скажімо, паралельно з місцевими виборами. Нагадаю: саме у той день українці сказали, що житимуть у незалежній державі. До речі, після референдуму і на Заході припинили агітувати Україну за "новий союзний договір".

Важливу роль у цій роботі має відігравати громадськість. І вона діє. Вже створено Громадянський рух "За Україну в НАТО". Формуються його обласні осередки. У вересні відбудеться Всеукраїнський з´їзд.

А от влада чомусь мовчить.

Може хоч це звернення приверне її увагу.

Відкритий лист

Президентові України, Голові Верховної Ради України,

Прем'єр-міністрові України 

Шановний Петре Олексійовичу!

Шановний Володимире Борисовичу!

Шановний Арсенію Петровичу!

Ми, члени організаційного Комітету Громадянського руху "За Україну в НАТО", звертаємося до Вас, щоб висловити свою стривоженість за долю України в час, коли проти неї триває збройна агресія Російської Федерації, внаслідок якої загарбано частини території української держави - Автономна Республіка Крим та окремі райони Донецької та Луганської областей.

Здійснивши збройну агресію проти України, Російська Федерація вчинила злочин проти миру, який грубо порушує визначений Статутом ООН світовий правопорядок, а, отже, породжує її міжнародно-правову відповідальність не лише перед Україною, а й перед усім міжнародним співтовариством.

Ми жили в Радянській імперії, а тому добре знаємо, які підступні форми і методи діяльності застосовувались імперською владою заради досягнення своїх великодержавних цілей. Глибинним підґрунтям агресії Росії є прагнення нинішніх її правителів продовжувати традиційну загарбницьку політику своїх попередників, спрямовану на розбудову євразійської імперії та утвердження в світі російського домінування та гегемонії. Сучасна Росія, як спадкоємниця жорстокої азіатсько-ординської, деспотично-монархічної та тоталітарно-комуністичної державності, є загрозою самому існуванню не лише української держави і нації, а й країн Європейського Союзу та НАТО, взагалі існуванню демократичного світу. Адже змістовним наповненням імперської політики Росії є не тільки нестримна територіальна експансія, а й зухвале заперечення загальнолюдських цінностей і основоположних принципів демократії, культивування російського месіанства та зверхності, пропагування зневаги і ненависті як до України, так і до західних демократій.

Мета російського імперського проекту полягає у тотальному знищенні національної ідентичності і державності України, зруйнуванні єдності європейських демократій, припиненні союзницьких зв'язків між Європою і країнами Північної Америки для нав'язування своїх умов послабленому противнику.

Агресія Росії проти України є, по суті, агресією проти всього демократичного світу і була спровокована цілеспрямованою руйнацією російською агентурою українського сектору безпеки, послабленням оборонних спроможностей НАТО та блокуванням окремими її членами надання нашій державі плану дій для членства в Альянсі.

Первинними і найкращими гарантіями безпеки України поряд з проведенням соціально-економічних, інституційних реформ та рішучою боротьбою з корупцією є подальше утвердження її національної ідентичності, демонстрація незламної рішучості чинити спротив агресору та розбудова потужного сектору національної безпеки, яка має завершитися створенням якісно нових збройних сил, здатних завдавати агресору непоправних і неприйнятних для нього втрат.

Ми підтримуємо зусилля керівництва України, спрямовані на підвищення обороноздатності нашої Батьківщини, і вдячні США, Канаді, Німеччині, Франції, Польщі, країнам Балтії та іншим державам Європейського Союзу і НАТО за моральну, політичну і матеріальну допомогу Україні у її боротьбі з агресором. Водночас ми констатуємо, що ціна свободи і безпеки світу сьогодні оплачується життями тисяч українських цивільних громадян і воїнів, оскільки Україна фактично наодинці чинить збройний опір російській агресії.

Захист незалежної державності України шляхом індивідуальних оборонних зусиль має бути доповнений масштабною інтеграційною співпрацею з НАТО, результатом якої повинно стати повноправне членство нашої держави в цій найефективнішій регіональній організації колективної безпеки.

Україна має моральне і юридичне право на членство в Альянсі. Запрошення України до членства в НАТО буде історично справедливою компенсацією за внесок нашої країни в ядерне роззброєння та зміцнення міжнародної безпеки і ґрунтується на політиці відкритих дверей, проголошеній в офіційних документах Альянсу, та рішеннях Бухарестського саміту НАТО 2008 року, в яких на найвищому рівні постановлено, що одного дня Україна стане членом Альянсу.

Українському керівництву і західним лідерам слід зрозуміти, що невідворотна загроза загальному миру виникне не тоді, коли Україна стане членом НАТО, а тоді, коли Росія повірить у неспроможність Заходу чинити спротив її агресивним зазіханням, у свою безкарність і спроможність досягати злочинних цілей шляхом шантажу, погроз силою та її застосування проти окремих країн.

Сукупний потенціал країн - членів НАТО, який лише посилиться з приєднанням України до Альянсу, в політичній, технічній, воєнній та інших сферах у рази перевищує потенціал Росії, що виключає її відкритий збройний напад на держави - члени Альянсу. Звичайно, за умови наявності в них колективної волі й реальної готовності дати рішучу відсіч агресії.

Російська Федерація виступає проти членства України в НАТО не тому, що виникає загроза її безпеці, а тому, що тоді неможливою стає реалізація її агресивних цілей щодо України і світу. Як засвідчила практика, відмова України від членства в Альянсі не змінить ані ворожого ставлення Росії, ані її кінцевої стратегічної мети щодо України, а лише заохотить до подальших зусиль у напрямку нищення української незалежної державності та здійснення світової експансії.

Будь-які угоди з Кремлем - таємні або відкриті - за формулою "мир за відмову України від членства в НАТО" призведуть не до миру, а до війни з огляду на російську традицію ігнорування міжнародного права та нехтування досягнутими домовленостями.

Ми впевнені, що членство України в НАТО зміцнить сам Альянс та сприятиме одужанню Росії від імперського синдрому, призведе до нормалізації її відносин з Україною та цивілізованим світом.

Ми вважаємо, що вище керівництво України повинно зробити все, щоб максимально пришвидшити приєднання нашої держави до оборонного Північно-Атлантичного Альянсу. Саме заради цієї мети ми створюємо всенародний Громадянський рух "За Україну в НАТО". І створюємо його на вимогу більшості громадян України та всіх патріотичних організацій громадянського суспільства, які усвідомлюють необхідність якнайскоршого приєднання України до НАТО та проведення всеукраїнського референдуму з цього доленосного для нашої держави питання.

14 березня цього року ми провели в Києві збори наших прихильників з усіх областей України і схвалили "Декларацію установчого засідання організаційного комітету Громадянського руху "За Україну в НАТО". На черзі проведення установчого з'їзду Руху, на якому буде ухвалено його Статут.

Незважаючи на прийняття Верховною Радою та Президентом України стратегічних рішень з безпекових питань та безпрецедентний на даний час рівень підтримки України з боку провідних країн-членів НАТО, українські державні органи не виконують в повному обсязі своїх зобов'язань у рамках конкретних інтеграційних програм співробітництва із Альянсом.

Ми глибоко занепокоєні тим, що в Україні сьогодні немає віце-прем'єр-міністра з питань євроатлантичного співробітництва та єдиного органу, наділеного широкими державними повноваженнями і відповідального за координацію співпраці з НАТО. В Адміністрації Президента України також немає структури, відповідальної за зв'язки нашої держави з НАТО. Верховна Рада не демонструє активності у виконанні схвалених нею ж документів з питання членства України в НАТО.

Суспільство сьогодні не відчуває політичної волі керівництва України до системної та цілеспрямованої підготовки держави до вступу в Північно-Атлантичний Альянс. Ми уже мали гіркий досвід, коли наші лідери та державні мужі західних країн змінювали під тиском Росії свої позиції щодо приєднання України до Альянсу. А тому тільки референдум з цього питання засвідчить волю українського народу, відповідно до якої повинна діяти українська влада і яку не можуть ігнорувати лідери держав - членів НАТО.

Млявість української влади і нерішучість наших союзників щодо приєднання України до НАТО заохочуватиме кремлівський режим до посилення агресивних дій. Тільки твердість позицій України і НАТО, спільна воля до опору та готовність дати відсіч Росії спроможні примусити її відмовитися від політики експансії та агресії.

Ми - реалісти і усвідомлюємо, що шлях України до НАТО непростий. Але воля народу має бути раз і назавжди зафіксована на референдумі - "Україна - в НАТО", що засвідчить незмінність нашого євроатлантичного цивілізаційного вибору. Референдум не можна відкладати на потім!

Голосування в Україні за вступ до НАТО - акція, потрібна, насамперед, нам - українським громадянам. Ми повинні показати і собі, і всьому світу, що ми - народ, здатний визначати свою долю, боротися за свободу, захищати цілісність своїх земель всіма способами, пам'ятаючи, що обороняємо при цьому не лише себе, а всі вільні народи.

Ми закликаємо Вас зробити рішучі кроки до зміцнення обороноздатності України, зокрема і шляхом реалізації курсу нашої держави на членство в НАТО.

З повагою,

Володимир Василенко

Іван Заєць

Леонід Кравчук

Євген Марчук

Володимир Огризко

Дмитро Павличко

Юрій Щербак

8 липня 2015 року, м.Київ