Минуло більш, ніж три місяці від декларації наміру масштабно представити національний стенд України на Франкфуртському книжковому ярмарку до фактичної постанови Кабінету Міністрів про виділення проектних коштів. Три місяці бюрократичних узгоджень між різними урядовими ланками - це катастрофічна втрата часу робочою групою, у очікуванні документу, вирішального для запуску повноцінного організаційного процесу.

Вирішального, тому що без гарантії реальних коштів самі лишень патріотичні наміри експертів-волонтерів не спроможні дати належний коефіцієнт корисної дії. Ну бо який ККД може бути у де-факто віртуального проекту, без стовідсоткової впевненості, що він відбудеться, у просування наосліп, гіпотетично, без можливості обгрунтовано вести комунікації з можливими учасниками і партнерами, підрядниками, розрахувати бюджет, оцінити його дефіцит і докласти зусиль до фандрайзингу?

Схоже, кабінетні чиновники зовсім не уявляють собі елементарних засад культурного менеджменту, як саме втілюються комплексні міжнародні проекти, якого тайм-менеджменту і контролю якості потребують.

Менше з тим, навіть і за два місяці до найбільшого у світі книжкового форуму, до якого держави і видавці зазвичай готуються протягом всього року, в України ще є шанс. Тому що є достатньо небайдужих фахівців, і хочеться вірити, що десь є і меценати, які готові «робити неможливе», вкладати свій час, компетенції і ресурси задля того, щоб Україна була представлена гідно.

АЛЕ є одне «але». Як повідомили робочій групі у Держкомтелерадіо (основний експонент-заявник на стенд України у Франкфурті), виявляється, на даний момент самої постанови Кабміну для успішної реалізації проекту вже недостатньо: ще три місяці можуть «з'їсти» подальші тендерні процедури, до яких зобов'язує держава, аби ці кошти можна було використати на оплату виставкової площі, побудови стенду, підготовку і друку інформаційних матеріалів тощо. Коли подія вже мине? Не кажучи про абсурдність пропозиції Франкфуртському ярмарку, у якого тисячі експонентів (здатних, на відміну від нас, цивілізовано оплачувати замовлені виставкові площі), взяти участь в українському тендері, та ще й просити потім повернути частину коштів, запланованих на інші проектні витрати. Чому це тут вважають нормальним - ганьбити цілу вітчизняну сферу культури - книговидання, роблячи світові такі «спокусливі» пропозиції? Чи не час визнати невідповідність цих мутних, атавістичних бюрократичних механізмів, які дісталися нам у спадок ще з СРСР, сучасним реаліям, і прийняти світові практики управління культурою і креативною економікою?

Зважаючи на те, що Україна отримала приблизно 30% знижки на ціну зарезервованого майданчика, чудову, помітну локацію на найбільшому у світі книжковому форумі, перспективу колись отримати статус Почесного Гостя, втрачати цей шанс через процедурне гальмування просто злочинно. Ми ж не хочемо 100 кв.м. пустої плями з приміткою «тут могла б бути Україна»? Чесно кажучи, я не знаю, що саме може наразі врятувати ситуацію - може, хіба що спеціальний указ Президента про скасування чи спрощення, прискорення тендерної процедури. І широкий розголос.