Наближається День незалежності України. І ось журналіст однієї з загальнонаціональних газет телефонує із запитанням - Ви за проведення військового параду чи проти? Те саме питання вже активно обговорюється і в соцмережах.

Спочатку я спробував відповісти на запитання в рамках запропонованої дилеми: особисто я не люблю військові паради, але можу зрозуміти бажання країни підтримати своїх захисників. До того ж, я за "десовєтізацію", в тому числі й військового параду. Він не має нам нагадувати паради "на Красной площади".

Але потім я зрозумів, що потрібна суспільна дискусія і рефлексія не тільки довкола військового параду, але й самої концепції Дня незалежності і його святкування.

День незалежності України - це свято Держави? Так, але мені здається, що в незалежній Україні вільними себе мають відчувати насамперед її громадяни.

День незалежності України має стати святом Громадянина України.

Саме громадяни мають бути головними іменинниками і дійовими особами в цей день. І тоді знайдеться місце і військовому парадові, але, можливо, не на центральній площі країни, а на полігонах чи у військових містечках, де живуть родини наших захисників.

Ми маємо вшанувати в цей день усіх, хто працює задля спільного блага: і вчителів, і лікарів, і хліборобів, і державних службовців, і захисників правопорядку. А головне, відчути себе частиною великого цілого - народу України. Народ - це не масовка на параді чи для телевізійної картинки.

Народ - це спільнота особистостей різних національностей, віросповідань і світоглядів, соціальних і професійних груп, об'єднаних любов'ю один до одного і до своєї Країни та спільною працею задля спільного і особистого блага.

А ще цей день треба розпочати з молитви. Спільної молитви представників різних релігій і конфесій в нашому головному соборі - Софії Київській чи на майдані перед нею. Молитви за мир і злагоду; єдність і порозуміння; за здоров'я живих і упокій спочилих співвітчизників і борців за незалежність України.

Якнайкраще для цього підходять слова молитви за Україну і нашого духовного гімну: "Боже Великий Єдиний нам Україну храни!.. Всі свої ласки й щедроти Ти на люд наш зверни. Дай йому волю, дай йому долю, дай добру освіту. Щастя дай, Боже, народу, і многая, многая літа!"

Ми уважно послухаємо в цей день промови і привітання президента, прем'єра, лідерів політичних партій і рухів, міських і селищних голів. Але і вони мають почути в цей день голос народу. Ми хочемо в цей день бачити нашу владу не тільки на трибунах, але й серед людей на вулицях і площах, за одним святковим столом. Бо, Держава - це ми всі разом, і обрані і виборці.

А ще я хочу, щоб в цей день в ефірах усіх радіостанцій і телеканалів та на площах усіх міст і сел лунала лише українська музика різних стилів і різних століть, класична і народна, популярна і андеграундна, сумна і весела. А особисто в мене вже багато років є своя добірка патріотичної музики на випадок, якщо ми з родиною вирушимо у святкову подорож до якогось з містечок Київщини чи на малу Батьківщину. І цього року до неї ми додамо декілька нових, насамперед, сучасних антивоєнних пісень.

Наприклад, "Тільки любов залишить тебе живим" у виконанні росіянина Макаревича, поляка Маленчука та українського гурту "Гайдамаки".