Сьогодні, 11 вересня, президент Петро Порошенко заявив, що є готовність замінити деяких міністрів для ефективності проведення реформ. Раніше стало відомо, що депутати «екзаменуватимуть» урядовців. Для цього створили спеціальну комісію у Верховній Раді. Себто, переформатування уряду – на часі. Окрім зміни самих міністрів це ще й має знизити градус невдоволення темпом реформ в країні. Взаємні претензії між членами коаліції очевидні. Наприклад, депутат від «Блоку Петра Порошенка» Аркадій Корнацький при згадці про міністра агропромислового комплексу Олексія Павленка, буквально «вибухнув» в ефірі «Громадського радіо» (учора, 10 вересня): «Окрім шкоди, від діяльності міністра нічого не можу назвати. Навіть стратегія, розроблена міністерством, – це смішно було читати...». Хоча його колега зі фракції «Самопоміч» (за квотою якої й потрапив до уряду нинішній міністр АПК) Руслан Сидорович вважає, що саме в сільському господарстві відбулись якісні реформи, а міністр входить до топ-п'ятірки справжніх реформаторів. Це лише один зі прикладів радикальної поляризації поглядів на те, що відбувається в уряді, всередині правлячої коаліції. Тож зміни невідворотні. Якими вони будуть?

Тривалий час хиталося крісло під міністром енергетики та вугільної промисловості Володимиром Демчишиним. Шахтарські профспілки регулярно водили на Київ гірників (в тому числі із західних областей), вистукувати касками під міністерством та вимагали державного фінансування вугільної галузі. Були й інші скандали: угода з РФ про постачання електроенергії до анексованого Криму та дивні закупівлі вугілля із підконтрольних російським окупантам і колаборантам шахт. Газета «Дзеркало тижня» (6 листопада 2014 року) навіть оприлюднила схему фінансування вугільних підприємств в окупованому Донбасі. Йдеться про майже 3 мільярди гривень впродовж лише двох кварталів минулого року. Куди були витрачені ці кошти, невідомо – зазначає видання. Це, звісно, наводить на думку про можливість фінансування Україною бойовиків.

Але, за інформацією політолога Вадима Карасьова, питання відставки Володимира Демчишина знято з порядку денного. Натомість, за оприлюдненою Карасьовим інформацією, вирішено щодо відставки міністра інфраструктури Андрія Пивоварського, якого було призначено за квотою БПП. Окрім хронічного питання стану українських доріг та епічної битви олігархів за залізницю й морські порти, майбутні покоління дослідників імовірно зацікавляться інтенсивністю товарно-транспортного залізничного сполучення та обсягами перевезень вантажів між окупованими районами Донеччини та Луганщини й іншими областями України і транзитними перевезеннями за кордон.

Отже, Вадим Карасьов оприлюднив інформацію, що «доля міністра інфраструктури Андрія Пивоварського вирішена, питання про його відставку навіть не обговорюється, на порядку денному узгодження кандидатури нового міністра». («УНІАН», 10 вересня 2015). Джерело стверджує, що розміститись у кріслі міністра стратегічної галузі може «важковаговик» – наближений до президента один фз лідерів фракції БПП у Верховній Раді Ігор Кононенко або голова Комітету з питань транспорту Верховної Ради Ярослав Дубневич. До обох кандидатів є питання: у випадку з Кононенком можливий конфлікт зі прем'єром і подальша ймовірність розколу парламентської коаліції, а компанії Дубневича здійснюють постачання для «Укрзалізниці», що призведе до конфлікту інтересів.

Зрозуміло, що час на проведення реформ, спливає. Ілюстрацією ситуації в галузі є «війна» між головою Одеської облдержадміністрації Михайлом Саакашвілі та керівництвом Іллічівського морського порту (Саакашвілі заявляє про корупцію на об'єкті, керівництво порту все заперечує, а гендиректора Юрія Крука то усувають з посади, то поновлюють знову). Між іншим, діючий міністр не вирішив питання призначення керівників найбільших підприємств (такої державної монополії як «Укрзалізниця» зокрема). В галузі керують самі «виконувачі обов'язків». А от версію про «важковаговиків» поінформовані джерела ставлять під сумнів. Новим міністром може стати не політик.

Звісно, ніхто не вічний в уряді. Але вже зараз можна визначити «пул» ключових міністрів, навколо яких будуть відбуватись найбільші політичні бої. Міністрові внутрішніх справ Арсенові Авакову, найімовірніше, згадають трагедію 31 серпня під ВР, а міністрові охорони здоров'я Олександрові Квіташвілі, (який ще раніше написав заяву) – вакханалію зі проведенням тендерів на закупівлю ліків.

Нагадаю, що зміни в уряді почалися ще влітку. Першим пішов міністр охорони довкілля Ігор Шевченко, який відкрив сезон відставок в уряді. Символічно, що протеже «Батьківщини» спалився, в тому числі на зв'язках із депутатом-олігархом (думаю, депутата, який літає Європою власним літаком, а не економ-класом рейсових авіакомпаній, можна назвати олігархом). Перельоти на борту приватного літака колишній міністр спочатку взагалі не визнавав, а потім заявив, що не вбачає в цьому ознак корупції. Читаємо у «Вікіпедії»: «Літав із футбольного матчу у Німеччині на особистому літаку одного з нардепів (Олександра Онищенка, з яким, вірогідно, був давно пов'язаний діловими стосунками), назвавши це подарунком, хоча це є протизаконним для чиновників найвищого рангу». Справедливості заради треба сказати, що «Батьківщина» заявляла, що не має причетності до призначення Шевченка, що подавали його в списку інших кандидатів, а саме Шевченка обрав Кабінет Міністрів. Але ЗМІ, з подачі Олега Ляшка, оприлюднили відповідне подання, підписане Юлією Володимирівною.

Попри постійні запевнення, що з «квотним» принципом розподілу посад покінчено, оновлений уряд, швидше за все, знову буде сформовано на підставі «торгів» між членами коаліції. Політики справді повинні нести відповідальність за тих, кого вони делегують у виконавчу владу. Але питання, яке ще доведеться вирішити Україні: хто формує уряд – політичні сили, які перемогли на виборах, чи олігархи, які стоять за авансценою і купують місця в уряді, в розрахунку на подальші преференції та доступ до бюджету? І скільки коштує крісло міністра – ні, не олігархові, в нього коштів вистачить. А громадянам України, які «витягають» усі нинішні труднощі (війна, повільні реформи, корупція, інфляція, рейдерство тощо), даруйте, на своєму горбі. Ось, що головне у цьому питанні.

У будь-якому разі зміни в уряді, які наближаються, покажуть, чого більше в українській політиці: бажання змінювати ситуацію в країні чи продовження боротьби за контроль над фінансовими потоками та ключовими галузями економіки. «Перетрушування» чи реформи – ось у чому питання.